Тени незабытых предков Тіні незабутих предків

Щорічно в світі знімається близько 20-ти тисяч стрічок. Це в рази більше, ніж спроможні показати кінотеатри. На другому місці за цими показниками розташувалися Штати, звісно після Індії. Факт – років 5 назад Нігерія, як приклад, випускала 900 фільмів за рік. А от Україна наразі стає такою собі фестивальною модою. Тут вам і «Молодість» під боком, і Одеський міжнародний. Деякі наші стрічки потрапляють і на фести класу «А». Проте багато з тих картин, що регламентуються на цих заходах, пересічні українці змоги побачити не мають. Виникає запитання «чому?». Можливо глядач просто вже зневірився у вітчизняному кіно? Чи думає, що його просто нема? Адже якщо міста не обклеєні афішами та закликами «Гайда дивитись наше!», це ще не означає, що цього «нашого» не існує. Може, просто погано шукаємо?

Скільки ж муміфікованих бобін заробили собі пролежні, завмерши в темних і давно забутих архівах вітчизняних кіностудій, що носять горде звання українських. І ось відбулося. Нам кинули свіже м'ясо, при тому не один раз за цю осінь. Цього чекали кілька років. Чекали мільйони. Аж 46.
Кажуть, українське кіномистецтво вже давно померло. Десь тоді ж, коли і Параджанов. Саме такі настрої панують у суспільстві, яке ще пам’ятає словосполучення «український фільм». Інколи при згадці про таке явище можна зловити у людини такий погляд, який зазвичай мають обличчя на поминках. А от деякі знавці стверджували: «наше кіно з’явиться, як тільки знайдем героя – свого, національного». Власне, молодий режисер Любомир Левицкий, ці пошуки й завершив. І 14-го листопада року нинішнього промацався пульс українського кінематографа. Реанімацію відкладаємо.
Левицький представив свою знахідку – інтерпретацію стародавньої гуцульської легенди про втрачену згарту (релігійна прикраса), Книгу тіней і заточених в ній демонів. А відважно з ними билися в далекому 1810 році карпатські мольфари. Ось таких от персонажів можна зустріти в молодіжному містичному трилері «Тіні незабутих предків».

Уявіть собі типовий вуз в Штатах, компанію студентів, які б ніколи в житті не зійшлися разом, аби не деякий прецедент, що об’єднав різношерстий колектив. Ботан (Дмитро Ступка) і його «петросянский» товариш (Паша Лі), «перша баба на селі» та колишній її хлопець-спортсмен з новою пасією у вигляді занадто не навантаженої інтелектом блонди, відлюдниця-неформалка і, звичайно, куди ж без таємничого «крутого хлопця».
Але, незважаючи на явно американський закос, раптово (і що приємно), всі вони говорять українською. Знайомтесь – наші герої, які зіткнулися з магічною стороною карпатських лісів аж до Трансільванії. Вони мічені душі, за якими полює таємничий демон. Давним-давно він вирвався на волю, коли все зло вже заточили в магічну Книгу. От і подивимось, наскільки міцна сучасна молодь, хто виживе, ну а кому пощастить менше.
Варто відзначити, що картина вийшла досить таки апетитна і смачна: яскраві персонажі, Карпати, Чернівці та панорами. А замість типового вузу Нью-Йорка чи то Каліфорнії, студентика наші з альма-матері самого режисера – з Чернівецького університету. Плюс, бонус для глядача – Ольга Сумська, Юрій Розстальний, Валерій Легін та інші відомі українські актори.
Сюжет подібного жанру фільмів завжди буде передбачуваний. Глядач тут вже очікує не несподівану кінцівку, а спостерігає за тим, як же героям вдасться витягнути свою дупу з чергової перипетії. А події все розгортаються на тлі «сагівських» лісових пейзажів (оператор Марк Еберлі – відомий роботою над «Сутінками» , «Небесним форсажем» і т.д.) і продакт-плейсменту в кожному кадрі (спасибі Самсунгу, Айро тощо).
Повеселив так само і грим демона в людській подобі, дивлячись на обличчя якого, мимоволі чекаєш Баффі з осиковим кілком для антуражу. Картина, тривалістю 2 години, не обтяжує статичними кадрами: рухається все і вся. А от з фінальними сценами вже якось не склалося як бажалося. Затягнуті стоп-кадри та «проводки» камери занадто контрастно виглядають з попередньою динамічністю.
Проте, Любомир Левицький зробив не просто «хліб і видовища», а й приправив ненав’язливо піднятими темами кохання, дружби, відваги та, що досить актуально наразі у всьому світі, проблему екології.

Зазначу, що єдиним персонажем-подразником виявилася та сама красуня, у виконанні Альони Мусієнко. Ну, який трилер, екшн, бойовик, (та що завгодно!), без любові і пристрасті головних героїв. Але, як то кажуть, «жінок на палубу не брати – до нещастя», так і тут - заважає щохвилини і моторошно недотягує грою до роботи колег. Хто ж знав, що Паша Лі все-таки не знесилився у першій картині Левицького «Штольня», а може і через голову свою перестрибнути.
Бюджет стрічки збирався зі всіляких приватних компаній і склав 877 тис. $, підготовка зайняла 2 роки, а реліз переносився тричі. Та це не завадило автору порадувати співвітчизників якісно відзнятим українським жанровим фільмом, випущеним слідом за вересневою прем'єрою кримінальної комедії «Ломбард» цього ж автора. Вийшов типовий американський хоррор, але відмінність лише в одному. Він український: з нашими акторами, озвучкою (так-так, стрічка дублювалася українською ще й поверх оригінального звуку в кращих традиціях Голівуду) і саундтреком групи «THE HARDKISS» (а за підбір музичного супроводу уклін звукорежисерській команді Матієнко і Данюк ). До речі, вийшло нітрохи не гірше західного аналогового кіно.

4/5