Тени незабытых предков Тіні незабутих предків
Свечи от геморроя помогут
Ругать в Украине отечественное кино все равно что отрекаться от родного ребенка. Потому о наших фильмах принято молчать вообще. В случае с «Тенями незабытых предков» получается неловкая ситуация: фильм вызвал слишком большой резонанс, чтобы его игнорировать, а закрывать глаза на его недостатки тяжело просто физически. Впрочем, он намного лучше «Штольни».
Последний фильм и «Тени» объединяет имя снявшего их человека - Любомира Левицкого, некогда Кобыльчука. «Штольня», по некоторым данным, стала чуть ли не единственной украинской картиной, которая покрыла затраты на свое производство, что не спасло ее от того, чтобы стать символом творческой безысходности, из которой пытается выбраться отечественный кинопродукт.
Новый фильм Левицкого получился качественнее, но только в смысле ремесла: монтажа, операторской работы и в особенности пост-продакшена. Сюжетная логика и режиссура остаются на уровне катастрофы. «Мы в полной сраке, а в помощь нам свечка от геморроя», - восклицает один из героев фильма, и похожая ситуация, кажется, складывается и с самой картиной.
Что интересно: исходником у Левицкого была преинтереснейшая идея – карпатская легенда о демонах-двудушниках и девяти мольфарах, запечатавших зло в Книгу теней магическими згардами. В наше время одна из згард хранится в стеклянной колбе в аудитории Черновицкого университета где-то в метре от ближайшей парты (!), о чем знает работающий в вузе хранитель артефакта. И главный герой – лузер по прозвищу Воланчик – конечно же, случайно разбивает колбу, и згарда впивается ему в сердце. Теперь демон преследует парня и с чего-то вдруг еще нескольких юных персонажей, близко или отдаленно связанных с героем.
В фильме хватает откровенных нелепостей, будь то немаленький камень, который хранитель как бы невзначай достает из пальто, или женские тампоны, которые разбивший нос мальчишка успел всунуть в ноздри, когда еще корчился от боли. Персонажи фильма привлекательны лишь внешне и безмозглы как куклы-петрушки, потому когда кто-то из них умирает - это облегчение.
Когда мозг отказывается принимать происходящее на экране, а глаз ищет, за что бы зацепиться, то внешность артистов, безусловно, спасает. У нескольких из них в наличии и талант, отточенный актерским образованием и работой в театре. Но для этого фильма их способности второстепенны. Дмитрий Ступка, играющий главного героя, очень органичен в образе растерянного идиота Воланчика, что ни в коем случае не в обиду младшему представителю прославленной актерской династии - он-то по-настоящему раскрывается не перед камерой, а на сцене.
Правда, что «Тени незабытых предков» - фильм заграничного уровня. Левицкий очень умело скопировал шаблоны американского жанрового кино, но только наихудших его образцов. К нам часто привозят из-за рубежа хорроры в духе «Теней» - донельзя низкопробные, которые и на родине-то не жалуют ни зрители, ни критики. Потому грош цена тому, что наша кинолента сделана под «фирму» - лекалами-то все равно был ширпотреб.
Что оправдывает создателей "Теней", так это их непретенциозность. Они знают, что делают жанровый фильм для походов в кинотеатры в выходные вечерком, фильм, который, по словам Левицкого, еще часок подержится в голове, а потом забудется. Будем считать, что в списке украинских фильмов времен Независимости добавлен еще один пунктик. Так, для количества, не для качества. И по крайней мере мы увидели, что у нас есть несколько привлекательных и перспективных молодых актеров.
Й на нашій вулиці настало свято
Щорічно в світі знімається близько 20-ти тисяч стрічок. Це в рази більше, ніж спроможні показати кінотеатри. На другому місці за цими показниками розташувалися Штати, звісно після Індії. Факт – років 5 назад Нігерія, як приклад, випускала 900 фільмів за рік. А от Україна наразі стає такою собі фестивальною модою. Тут вам і «Молодість» під боком, і Одеський міжнародний. Деякі наші стрічки потрапляють і на фести класу «А». Проте багато з тих картин, що регламентуються на цих заходах, пересічні українці змоги побачити не мають. Виникає запитання «чому?». Можливо глядач просто вже зневірився у вітчизняному кіно? Чи думає, що його просто нема? Адже якщо міста не обклеєні афішами та закликами «Гайда дивитись наше!», це ще не означає, що цього «нашого» не існує. Може, просто погано шукаємо?
Скільки ж муміфікованих бобін заробили собі пролежні, завмерши в темних і давно забутих архівах вітчизняних кіностудій, що носять горде звання українських. І ось відбулося. Нам кинули свіже м'ясо, при тому не один раз за цю осінь. Цього чекали кілька років. Чекали мільйони. Аж 46.
Кажуть, українське кіномистецтво вже давно померло. Десь тоді ж, коли і Параджанов. Саме такі настрої панують у суспільстві, яке ще пам’ятає словосполучення «український фільм». Інколи при згадці про таке явище можна зловити у людини такий погляд, який зазвичай мають обличчя на поминках. А от деякі знавці стверджували: «наше кіно з’явиться, як тільки знайдем героя – свого, національного». Власне, молодий режисер Любомир Левицкий, ці пошуки й завершив. І 14-го листопада року нинішнього промацався пульс українського кінематографа. Реанімацію відкладаємо.
Левицький представив свою знахідку – інтерпретацію стародавньої гуцульської легенди про втрачену згарту (релігійна прикраса), Книгу тіней і заточених в ній демонів. А відважно з ними билися в далекому 1810 році карпатські мольфари. Ось таких от персонажів можна зустріти в молодіжному містичному трилері «Тіні незабутих предків».
Уявіть собі типовий вуз в Штатах, компанію студентів, які б ніколи в житті не зійшлися разом, аби не деякий прецедент, що об’єднав різношерстий колектив. Ботан (Дмитро Ступка) і його «петросянский» товариш (Паша Лі), «перша баба на селі» та колишній її хлопець-спортсмен з новою пасією у вигляді занадто не навантаженої інтелектом блонди, відлюдниця-неформалка і, звичайно, куди ж без таємничого «крутого хлопця».
Але, незважаючи на явно американський закос, раптово (і що приємно), всі вони говорять українською. Знайомтесь – наші герої, які зіткнулися з магічною стороною карпатських лісів аж до Трансільванії. Вони мічені душі, за якими полює таємничий демон. Давним-давно він вирвався на волю, коли все зло вже заточили в магічну Книгу. От і подивимось, наскільки міцна сучасна молодь, хто виживе, ну а кому пощастить менше.
Варто відзначити, що картина вийшла досить таки апетитна і смачна: яскраві персонажі, Карпати, Чернівці та панорами. А замість типового вузу Нью-Йорка чи то Каліфорнії, студентика наші з альма-матері самого режисера – з Чернівецького університету. Плюс, бонус для глядача – Ольга Сумська, Юрій Розстальний, Валерій Легін та інші відомі українські актори.
Сюжет подібного жанру фільмів завжди буде передбачуваний. Глядач тут вже очікує не несподівану кінцівку, а спостерігає за тим, як же героям вдасться витягнути свою дупу з чергової перипетії. А події все розгортаються на тлі «сагівських» лісових пейзажів (оператор Марк Еберлі – відомий роботою над «Сутінками» , «Небесним форсажем» і т.д.) і продакт-плейсменту в кожному кадрі (спасибі Самсунгу, Айро тощо).
Повеселив так само і грим демона в людській подобі, дивлячись на обличчя якого, мимоволі чекаєш Баффі з осиковим кілком для антуражу. Картина, тривалістю 2 години, не обтяжує статичними кадрами: рухається все і вся. А от з фінальними сценами вже якось не склалося як бажалося. Затягнуті стоп-кадри та «проводки» камери занадто контрастно виглядають з попередньою динамічністю.
Проте, Любомир Левицький зробив не просто «хліб і видовища», а й приправив ненав’язливо піднятими темами кохання, дружби, відваги та, що досить актуально наразі у всьому світі, проблему екології.
Зазначу, що єдиним персонажем-подразником виявилася та сама красуня, у виконанні Альони Мусієнко. Ну, який трилер, екшн, бойовик, (та що завгодно!), без любові і пристрасті головних героїв. Але, як то кажуть, «жінок на палубу не брати – до нещастя», так і тут - заважає щохвилини і моторошно недотягує грою до роботи колег. Хто ж знав, що Паша Лі все-таки не знесилився у першій картині Левицького «Штольня», а може і через голову свою перестрибнути.
Бюджет стрічки збирався зі всіляких приватних компаній і склав 877 тис. $, підготовка зайняла 2 роки, а реліз переносився тричі. Та це не завадило автору порадувати співвітчизників якісно відзнятим українським жанровим фільмом, випущеним слідом за вересневою прем'єрою кримінальної комедії «Ломбард» цього ж автора. Вийшов типовий американський хоррор, але відмінність лише в одному. Він український: з нашими акторами, озвучкою (так-так, стрічка дублювалася українською ще й поверх оригінального звуку в кращих традиціях Голівуду) і саундтреком групи «THE HARDKISS» (а за підбір музичного супроводу уклін звукорежисерській команді Матієнко і Данюк ). До речі, вийшло нітрохи не гірше західного аналогового кіно.
4/5
После недавнего «Ломбарда» автор «Штольни» Любомир
Основное действие «Теней незабытых предков» разворачивается в наши дни в университете, в котором учится студент Ваня, страдающий от неразделенной любви. В очередной раз пытаясь обратить на себя внимание девушки, парень стаёт причиной пропажи Згарды, которая 9 лет назад была найдена в горах и передана ВУЗу в качестве экспоната. Некоторое время спустя на телах восьми друзей Вани появляются символы, напоминающие магическую згарду. В это время преподаватель, которого считали безумцем, объясняет компании друзей, что каждый из студентов ходит с магической меткой у самого сердца. Именно поэтому всех оберегавших Згарду мольфаров находили с вырванными сердцами.
После второго таинственного убийства Ваня таки уговаривает друзей поехать в лес, чтобы остановить дремавшее доселе зло. Для этого они должны пройти испытание на смелость, дружбу и любовь. Для «Теней забытых предков» был организован
Фильм классный! Полностью оправдал мои ожидания, хотя сначала я относился к этой ленте скептически. В целом доволен ... Небольшим минусом считаю дубляж и еще некоторые незначительные моменты, но в целом – супер!!!
ФІильм нормальный, качество ужас)
Снять бы такой фильм в нормальном "Голливудском" качестве - цены не было б)