Телепорт Jumper

Иногда кажется, что убогость и стандартность мышления некоторых голливудцев способна убить самую перспективную идею. Способность мгновенно телепортировать себя в любое место могла бы стать залогом первоклассного екшна, а результату до минимально приемлемого далеко так же, как до Луны.

Многовато времени уделено прошлому героя и его превращению из “молчуна” в неуловимого одиночку, ведущего красивую жизнь. Многовато времени занимает мелодрама между телепортом-прыгуном и любовью его детства. Многовато откровенной глупости в действиях обоих, как и плохого актерства с их стороны. Зато маловато информации о других телепортах, паладинах и их общей истории - то есть того, из чего могло выйти действительно интересное кино. Собственно, мало и самого екшна. Сценарий, над которым работало столько авторов, напоминает сочинение любительское - по-видимому, коллективное творчество вещь не всегда хорошая.

Кристенсен у критиков “любимец” еще со времен “Атаки клонов”, и любой представитель этой профессии, который взялся за перо (то есть клавиатуру) и выдумал несколько язвительных метафор-сравнений в его адрес еще до просмотра, в себе не разочаровался. Почти во всех сценах он или жалкий, или просто никакой. Не чувствуется за ним, как говорит нам его герой, свободы, а одни ограничения - он даже телепортируется как робот. Следует признать, экранная любимая пытается от него не отставать, а перекрашенному в блондина Самюелу Джексону достался такой персонаж, из которого даже ему сделать ничего стоящего не удалось.


Поэтому актер на весь фильм остался один - Джейми Белл, который, похоже, подкупил сценаристов, режиссера и всех других членов съемочной группы, чтобы создать личный бенефис. По крайней мере его герой выделяется на фоне всех других, как нос на лице, - агрессивный сорвиголова-бунтарь с прекрасным чувством юмора и непреодолимой тягой к экстриму. Ему и реплики, и даже сценарные идеи достались лучшие - взять хотя бы телепортовскую быструю езду. Смотреть фильм можно лишь ради него, хотя его персонаж появляется приблизительно в середине, а ближе к финалу его из сценария безжалостно выбрасывают, о чем можно только пожалеть.

Итог: малоинтересный фантастический триллер, почти ниже среднего уровня, он же театр одного актера, который далеко не всегда присутствует в кадре.

Іноді здається, що убогість і стандартність мислення деяких голлівудців здатна вбити найперспективнішу ідею. Здатність миттєво телепортувати себе у будь-яке місце могла б стати запорукою першокласного екшну, а результату до мінімально прийнятного далеко так само, як до Місяця.

Забагато часу приділено минулому героя і його перетворенню з “мовчуна” не невловимого одинака, що веде красиве життя. Забагато часу займає мелодрама між телепортом-стрибуном та коханням його дитинства. Забагато відвертої дурості у діях обох, як і поганого акторства з їх боку. Натомість замало інформації про інших телепортів, паладинів та їх спільну історію – тобто того, з чого могло вийти дійсно цікаве кіно. Власне, мало і самого екшну. Сценарій, над яким працювало стільки авторів, нагадує твір любительський – мабуть, колективна творчість річ не завжди добра.

Крістенсен у критиків “улюбленець” ще з часів “Атаки клонів”, і будь-який представник цієї професії, який взявся за перо (тобто клавіатуру) і вигадав кілька уїдливих метафор-порівнянь на його адресу ще до перегляду, в собі не розчарувався. Майже в усіх сценах він або жалюгідний, або просто ніякий. Не відчувається за ним, як каже нам його герой, свободи, а самі обмеження – він навіть телепортується неначе робот. Слід визнати, екранна кохана намагається від нього не відставати, а перефарбованому на блондина Самюелу Джексону дістався такий персонаж, з якого навіть йому зробити нічого путнього не вдалося.

Тому актор на весь фільм залишився один – Джеймі Белл, який, схоже, підкупив сценаристів, режисера і всіх інших членів знімальної групи, щоб створити особистий бенефіс. Принаймні його герой вирізняється на тлі всіх інших, неначе ніс на обличчі, - агресивний шибайголова-бунтівник з чудовим почуттям гумору і непереборною тягою до екстриму. Йому і репліки, і навіть сценарні ідеї дістались найкращі – взяти хоча б телепортівську швидку їзду. Дивитися фільм можна лише заради нього, хоча його персонаж з’являється приблизно у середині, а ближче до фіналу його зі сценарію безжалісно викидають, про що можна тільки пошкодувати.

Підсумок: малоцікавий фантастичний трилер, майже нижче середнього рівня, він же театр одного актора, який далеко не завжди присутній у кадрі.