Танцовщица Танцівниця (La danseuse)

Стрічку Стефані Ді Джусто варто переглянути вже тільки кілька танцювальних номерів Лої Фуллер. Її шедеври і передусім танець «Серпантин» зачаровують, справляючи враження навіть через екран, а що вже казати про глядачів у залі, які побачили це вперше понад 100 років тому, на межі ХІХ і ХХ сторіч і були до цього геть не готові? Це справді якийсь інший рівень, інший вимір – втім, можливо, уже опанований людством, недарма деякі знавці тоді казали про повернення до античних традицій, які Лої органічно поєднала з низкою цікавих і революційних для її часу ідей. Результат я б назвав синтезом античної і сучасної магії. Магії танцю.
Копітка робота, яку виконала вся знімальна група і передусім Стефані Соколінські, що зіграла Фуллер, заслуговує на величезну подяку. Так, актрисі не довелося докладати таких фізичних надзусиль, як це мала робити справжня Фуллер, але від того її заслуги меншими не стають, адже продемонстроване нею перевтілення, входження в образ у «Танцівниці» просто вражаюче. Ба більше, це, мабуть, така сама магія, як і танці Лої, яка у Стефані вийшла на диво справжньою, з усіма своїми чеснотами та слабостями. Їй справді віриш, співчуваєш і переживаєш за неї, хоч вона зовсім не янголятко з крильцями і припускається своїх помилок – більш чи менш серйозних, як й усі люди. Але про це трохи згодом. Як би там не було, особисто мені здається, ця роль Соколінські цілком заслужила на потрапляння до списку номінанток на «Сезар». Щонайменше. Я дуже здивуюся, якщо її там не побачу. Теж щонайменше. В будь-якому разі відтепер ця актриса - серед моїх улюблениць, і наступні її проекти намагатимуться не проминати.
Жанр байопика, який обрала для свого повнометражного режисерського дебюту Стефані Ді Джусто, до легких не віднесеш. Загалом фільм їй вдався: окрім бездоганно поставлених танців, постановниці хочеться подякувати ще за вдало передану атмосферу тієї доби з усіма тогочасними традиціями, звичаями, міфами, забобонами, нарешті боротьбою консерватизму в усіх сферах життя, який хоч вже і хитався проте ще намагався тримати свого, - з новими принципами, відкриттями, які обіцяли вже незабаром докорінно змінити людський світогляд. І річ не тільки в науковому і технічному прогресі. Точність у деталях – саме та риса, що, на мою думку, виокремлює хороший байопик з-поміж інших. Після акторської гри, певна річ. Режисер із цим впоралася, і це додало стрічці ще кілька очок.
На жаль, так не вийшло з персонажами: деяких відверто недотягнули, недорозкрили. Зокрема, якоюсь «зіжмаканою» видається історія стосунків Фуллер з Айседорою Дункан, і справа тут не в актрисах, а саме в недопрацьованому сценарії, який, до того ж, «образив» не тільки її, а ще й Луї Д’Орселя разом із Габріель Блош – стосовно них залишилося без відповідей кілька запитань. Та й стосунки Лої з матір’ю прописані якось нашвидкоруч, бігцем, що називається, аби було. Але якраз у цій сюжетній лінії мені все здається не зовсім не таким простим, як це показали у фільмі. Ці кілька сценарних помарок врешті-решт трохи зіпсували враження.
Водночас основні акценти, що їх мала розставити «Танцівниця», вона розставила. Про те, як складно торувати шлях непересічностям у мистецтві і загалом всьому новому, як тут важко не зламатися о заздрощі, лицемірство недовіру, той же консерватизм і закам’янілість у переконаннях, що все має робитися тільки так, бо так робилося десятиліттями і століттями, тож - і ніяк інакше. Приклад Лої Фуллер тут дуже промовистий.
Особливо відзначити в картині треба й те, як вдало, правдиво показали в ній зворотній бік виснажливої тяжкої праці митця, яка зазвичайне помітна глядачам у залі, зате добре помітна зблизька, з-за лаштунків. Великі плани Лої Фуллер під час виконання танцювальних номерів, блискуче спіймані оператором Бенуа Дебі, переконують у цьому першої ж миті. До речі, роботу Дебі з камерою у цій стрічці варто відзначити і загалом: вдалих, влучних ракурсів дуже багато.
Ну і нарешті, фільм вдало загострює увагу на вразливості геніїв, які живуть у своєму світі, своїй системі координат, керуються трохи іншими уявленнями про світ і людей і відповідно вибудовують з ними стосунки, виходячи з інших принципів. А відтак, наражаються на прикрощі, розчарування, обман, зраду, те ж саме лицемірство і фальш. І добре коли стане сил витримати та прямувати далі. Теза, звичайно, не нова, але про неї ніколи не зайве нагадати, і «Танцівниця» стала для цього однією з найкращих нагод
З-поміж інших акторських робіт, окрім Соколінські, треба відзначити дуже хорошу роль Лілі-Роуз Мелоді-Депп, яка красиво і стильно вписалася в не найпростіший для виконання образ Айседори Дункан. Природа на Лілі-Роуз точно не відпочила, як актриса вона стає на ноги все більш упевнено і так само впевнено виходить з тіні зіркових батьків. На сьогодні вона – вже самостійна творча одиниця, і нові проекти з її участю цікавлять мене дедалі частіше.
Підтвердив свій статус талановитого актора роботою в «Танцівниці» й Гаспар Ульєль, який переконливо втілив на екрані образ вже згаданого Луї Д’Орселя.
Непогане враження справила також Мелані Тьєррі в ролі Габріель.
Як підсумок: непоганий байопик, що не уник недоліків, але подарував цікаву історію. Зовсім не «білу і пухнасту» історію невимушеного сходження на Олімп великої зірки, а історію складну, драматичну, одне слово, - життєву. А тому - й удвічі ціннішу та цікавішу.