Путь на юг (Монстры юга) Монстри півдня (Southbound)

Від альманаху «Монстри Півдня» я очікував набагато більшого, але виправдав він мої очікування лише частково.
Головне, що вдалося і за що я хвалю це кіно, - вдало створена атмосфера самоти, відчуженості, віддаленості від решти світу. У цьому лячному світі залишилися лише власні страхи, їх уособлення і тужливе очікування розплати за свої помилки та гріхи минулого. Дуже ціную таку атмосферу в кінговських екранізаціях і загалом у горрорах, де вона забезпечує їм успіх якщо не наполовину, то на третину точно. Ось і в «Монстрах Півдня» в усіх новелах вона ідеальна. Поруч із головними персонажами можуть перебувати й інші люди, проте все одно відчуття цілковитої самотності, страху, повної безвиході та її неминучості не полишає ні в одній з них. Ну а друга новела в цьому плані взагалі класика. Тож три з п'яти моїх балів за десятибальною шкалою я ставлю картині саме за атмосферу.
Ще два отримує від мене та сама друга історія самотнього водія, пішохода на шосе і покинутої лікарні в безлюдному містечку. Це справді найвдаліша щодо постановки історія в альманасі. У ній гарно все, навіть натуралізм і кров, що ллється потоком з екрану, які в іншому випадку могли видатися надто зухвалим викликом. Витягує на собі всю історію актор Дена Гулд, блискучий і переконливий кожним кадром і словом, причому настільки, що захотілося побачити Дену і в інших проектах: «Монстри Півдня» стали для мене знайомством з актором. Ну а самота в цій новелі теж, мабуть, найідеальніші та від того ще страшніші.
На жаль, решта новел цим похвалитися не можуть. Певна річ, що розжовувати все до кінця в даному жанрі ніхто не буде, але деталей і подробиць, які могли надати цікавості цим історіям, картині бракує. Почати можна з того самого скелетно-павукового монстра, що став візитівкою стрічки. Хто він, звідкіля взявся, чому поводиться і чого хоче, - відповідей на це так і не дали, хоча кількома репліками героїв це можна було елементарно зробити.
Новелі про групу застряглих на шосе дівчат і родини, яка сповідує таємничий культ, теж бракує деталей, що стосуються передусім історії стосунків між дівчатами. Та й про загадкову сімейку, котра підібрала їх на дорозі, варто було б розповісти детальніше, оскільки за підсумками всього, що сталося, лишається тільки суцільні здогадки вибудовувати.
Те ж стосується історії брата, який приїхав рятувати сестру в містечко, жителі якого чи то вже з того світу, чи то на шляху туди. Стосовно персонажів - знову самі питання і білі плями: що, як і чому.
Тим самим грішить і стрижнева історія про двох чоловіків, які мчать в авто пустельним шосе. Що їх штовхнуло на те, що вони зробили, залишається таємницею за сімома печатками.
Однак все це можна було б пробачити і списати, коли б у «Монстрахв Півдня» хоча б мінімально була присутня пристойна акторська гра. Але на жаль, за винятком уже згаданого Дени Гулда, робота акторів є слабкою навіть для аматорського рівня. Якщо в історії з братом і сестрою там на неї хоч натяки трапляються, то в новелі з дівчатами суцільний жах: вони взагалі не грають і до спроб не вдаються! Та й всі решта героїв у ній - теж.
Саме те, що майже всі актори в цьому проекті, вибачте, забили на акторську гру як таку, розчаровує в ньому найбільше, набагато більше, аніж прогалини в сценарії.
Потенційно це міг бути стильний горрор, але в підсумку вийшло посереднє видовище, що, чіпляє лише однією історією.