Правило боя Правило боя

Франшиза про Роккі Бальбоа – чемпіона, що регулярно рефлексує і комплексує, але, поза тим, харизматичного, настільки успішно заклала, а потім проексплуатувала все вдалі сюжетні ходи, які могла запропонувати боксерська драма, що всі спроби інших зайти на цю територію вдалими не назвеш. В тому числі, навіть ті з них, які отримали визнання на найвищому кінорівні. Так-так, це я про «Крихітку на мільйон» Клінта Іствуда з її чотирма «Оскарами». Не претендував і не планую надалі на істину в останній інстанції, але від своєї думки відмовлятися не збираюся: цю картину явно переоцінили. Особисто мені вона не подарувала ніяких нових вражень ні як боксерська драма, ні як просто драма.
Щонайменше наполовину вторинним виглядає і відносно недавній «Шульга», хоча грі Джейка Джилленгола, його приголомшливому перевтіленню і входженню в образ слід, безумовно, віддати належне. Однак стосовно сюжету ми знову спостерігаємо всі ті ж уже багаторазово випробувані циклом про Роккі ідеї, аж до того, що деякі діалоги в «Шульзі» повторюються мало не дослівно.
Справедливо розсудивши, що змагатися в плані видовищності й антуражу боксерських боїв з Голлівудом безглуздо і малоперспективно, творці «Правила бою» змістили його акценти в бік психологічної та соціальної драми, основними з яких стали психологічні складові успіху або невдачі спортсмена на рингу; спортсмен поза рингом - наскільки йому важко «перемикатися» на побутові життєві проблеми, наскільки складно протистояти викликам, що їх ставить життя, де все набагато складніше, ніж в обгородженому канатами прямокутнику «поля бою». У соціальному розрізі основною темою стала доля і затребуваність суспільством боксерів, що повісили рукавички на цвях.
По всіх цих пунктах Олексій Шапарьов у своїй картині пройшовся вельми солідно і грунтовно, зумівши донести до глядача всі основні і важливі меседжі, причому просто, доступно і щиро. Історія вийшла дуже людяною і загалом, нехай без особливої вишуканості. Час дії, герої, в яких легко впізнаєш своїх сучасників, а також впізнавані київські локації, в яких знімався фільм, максимально наблизили його до глядача: думка про те, що подібна історія могла статися просто тут і зараз, надає стрічці додаткової достовірності.
Своє міцне плече підставили фільму Шапарьова й актори, з вибором яких творці не схибили ніде. Зокрема, переконливо зіграв свого героя Владислав Никитюк, щиро показавши всю складну і суперечливу історію Тараса, причому без найменшого лакування, в усій складності та правді життя.
Не менша заслуга належить у фільмі і представникам старшого покоління: йдеться передусім про Олексія Горбунова та Станіслава Боклана. Перший неперевершено зіграв в минулому видатного боксера, а тепер - тренера. Теж начебто просто і без викрутасів, у своєму стилі, але знову - талановито. Завдяки чому Карпов особисто мені запам'ятається так само, як, скажімо, його легендарний Шико із «Графині де Монсоро», який відкрив мені Горбунова як великого актора, або революціонер-терорист Селезньов з «Статського радника», що не загубився в представницькій компанії Меншикова, Хабенського та інших. Дуже радий, що актор знайшов себе і в українському кіно.
Вкотре підкорив відмінною роботою Станіслав Боклан, з якого вийшов харизматичний кримінальний авторитет, которого хоч зараз відправляй у соратники Дону Корлеоне. Всі епізоди з участю Боклана стали справжньою окрасою фільму, а надто ті, де його задіяно разом із Горбуновим.
Серед епізодичних персонажів головною знахідкою, поза сумнівом, став Ахтем Сейтаблаєв. Від його загадкової і затіненої сюжетом «людини в чорному» подеколи віє навіть чимось кінговським: у «Короля жахів» такі персонажі - одні з найуподобаніших.
У великий плюс творцям хочеться поставити і геть не шаблонний та досить несподіваний фінал, що вдало підсумував історію і водночас залишив простір для роздумів.
Повертаючись до видовищності й антуражу боксерських боїв, то єдиним реверансом у їхній бік, у фільмі стало, мабуть, лише камео Олександра Усика. Однак його запрошення вважаю цілком виправданим: якщо є ким пишатися, чому зайвий раз не прорекламувати? Тим більше легендарний український боксер в цій історії дуже доречним.
Загалом перший досвід української спортивної драми в українському кіно можна вважати вдалим. Сподіваюся, тут не черзі й нові цікаві проекти.