Ла Ла Лэнд La La Land

Фільм Дем'єна Шазелла «Ла-Ла Ленд» ефектно ствердив життєздатність і перспективи кіномюзиклу як жанру, одночасно ставши квінтесенцією всього найкращого, що він (жанр) накопичив за свою історію. Так, у ході фільму згадав «Американця в Парижі», «Час для свінгу» та інші мюзикли 30-их, а також «Веселе обличчя» з чудовою, як завжди, Одрі Хепберн (до слова, те, що їй практично не дали заспівати в «Моїй чарівній леді», видається мені дедалі більшою несправедливістю), «Вестсайдська історія», «Мері Поппінс». З-поміж свіжішого згадав невибаглива, але дуже світла «Прогулянка сонячним світлом», а також «У темному-темному лісі», де як одна з солісток чудово, на мій погляд любителя, виступила Меріл Стріп. Ну і звичайно, як не згадати добрим словом найпотужніших в усіх сенсах «Знедолених» Тома Гупера з блискучою партією Енн Гетевей, роботу якої було відзначено «Оскаром». Втім, картина Гупера, спираючись на літературне першоджерело, стала передусім історією драматичною, яка через об'єктивні причини переважає оптимізм.
Шазелл, який виступив у своїй картині і як сценарист, теж вправно увів до сюжету драматичні елементи, що дозволило «Ла-Ла Ленду» уникнути надмірних солодощів і занесення в хмари тотального захоплення та насолоди життям. Героям Раяна Гослінга й Емми Стоун доводиться долати серйозні перешкоди на шляху до своєї жаданої мрії, а казковий і чарівний, на перший погляд, Голлівуд, насправді виявляється суворим і жорстоким тестом на міцність, що ламає тих, хто не вміє тримати удар. Природно, на допомогти Мії та Себастьяну може кохання, спроможне долати і не такі перешкоди, але чи витримає воно випробування славою, як витримало випробування «раєм у курені», якщо так можна назвати аж ніяк не спартанські житлові умови в Лос-Анджелесі, хоча і надто шикарними їх теж не назвеш? Що викреслять для себе із життя персонажі - любов чи мрію, які раз по раз суперечать одне одному?
Картина не намагається обходити гострі кути у відносинах персонажів, а навпаки, ще сильніше загострює їх вивіреними до дрібниць сценами, де настільки ж ретельно продумані аж до слова і діалоги (знову оплески Шазеллу-сценаристу!). Підживлені переконливою грою Гослінга і Стоун, вони перетворюють «Ла-Ла Ленд» на не зовсім типовий порівняно з низкою інших мюзикл, де гострі грані згладжено.
Що ж до дилеми «Любов чи мрія?», то режисер, певна річ, залишає питання майже повністю відкритим, витончено підкреслюючи його фіналом, який дає свободу практично для будь-якої версії подальшого розвитку подій. А ідея із флешбеком наприкінці, що зовсім збиває глядача з пантелику, - напевно, один з кращих сценарних задумів, реалізованих Шазеллом у стрічці. Картина в одну мить перетворюється мало не на детектив і протягом декількох хвилин вміло тримає міцну інтригу, змушуючи глядача буквально розриватися між найнеймовірнішими припущеннями. Тож свою сценарну номінацію на «Оскар» «Ла-Ла Ленд» заслужив повною мірою, не рахуючи двох музичних.
Пісні і танці Гослінг і Стоун відпрацювали так само професійно, як і діалоги. Може, степ і партії на фортепіано в їхньому виконанні і не межа вправності, але виконані на досить високому рівні й особисто у мене нарікань на них не було. Сюжет наповнено ними в кількості цілком зваженій (ще один комплімент Шазеллу-сценаристу), трапляються вони завжди вчасно, настрій і емоції героїв незмінно передають вдало. Хоча чесно сказати, особисто на мене сильніше враження справили колективні музично-танцювальні номери. Їх у фільмі не так багато, але поставлені вони, як і практично все у Шазелла, стильно і майстерно. У цьому контексті мене насамперед порадувала сцена на початку фільму - просто приголомшлива! Вкотре блискуче реалізована задумка, яка стала черговою золотою монеткою у скарбничку Шазелла-сценариста.
Добре спрацювали також оператор Лінус Сандгрен і художники по костюмах. Перший буквально заворожує глядача магією пісні і танцю, жодного разу не помилившись у виборі планів і ракурсів, а другі жодного разу не схибили із вбраннями, що вдало відбивають як емоційний стан героїв, так і настрій епізоду загалом. У принципі, їхні номінації на «Оскар» у відповідних категоріях питань не викликають, а от чи не викличе їх можлива перемога - особисто для мене питання, оскільки наразі побачив на екрані далеко не всіх їхніх конкурентів.
Підсумок? Він буде трохи несподіваним: за всіх безперечних переваг «Ла-Ла Ленду», мені здається, кіно все ж дещо переоцінили. 14 оскарівських номінацій виглядають для нього швидше авансом, і в кількох номінаціях присутність «Ла-Ла Ленду» викликає питання. Головним чином, це номінації акторські. Так, Гослінг і Стоун відпрацювали у фільмі професійно та сумлінно, але нічого «над», вважаю, не продемонстрували. Миттю назву актрису й актора, котрі виклалися не менше, але до заповітного списку не потрапили: Емі Адамс («Прибуття») й Ендрю Гарфілд (мається на увазі його роль у фільмі «Мовчання»). Звичайно, це справа особистих вподобань, але моя думка тут саме така. До слова і загалом «Ла-Ла Ленд» не видається на голову вищим, щонайменше за дві картини-номінанти в головній категорії, які довелося на сьогодні вже переглянути: «За будь-яку ціну» і вже згадане «Прибуття». Враховуючи жанр кожної з них, звісно. Не виключено, що після знайомства з іншими стрічками-претендентами в номінації «Кращий фільм» список може розширитися, передумови до цього у мене є.
Відповідно, можлива перемога картини Шазелла протестів у мене не викличе, але й актом вищої справедливості в моїх очах теж не стане. Мабуть, найточніше охарактеризує моє ставлення до цієї перемоги нейтрально-риторичне: «Чому б і ні?».