Конг: Остров черепа Конг: Острів черепа (Kong: Skull Island)

Новий фільм із цього всесвіту, цього разу під назвою «Конг Острів черепа», що став частиною франшизи, де він метикує на двох із Годзіллою, був питанням нетривалого часу. Шанси бідної горили врятуватися від чергового рімейка у тотальну добу перезапусків, спецефектів і 3D були нульовими. Розкручений бренд, культовий персонаж не для одного покоління, грандіозні можливості сучасних технологій, що обіцяли потім не меншу касу, якщо зірки зійдуться як треба... Тож Legendary Pictures взялася до справи.
Передусім там пообіцяли, що вони, мовляв, вже точно знімуть кіно, не схоже ні на що, зроблене раніше, що їхній Конг буде «най-най-най», як у тому радянському мультику, тож, мовляв, чекайте. Глядач, навчений вже не одним гірким досвідом спілкування із «новими творчими прочитаннями» і «баченнями», моментально напружився, міркуючи, що Конг прийдешній нам готує. Не здивуюся, якщо до оприлюднення офіційного синопсиса звучали версії, наприклад, про Конгу-самицю, тим більше, досвід уже був, або Конга-шимпанзе, а то справді, все горила і горила!
Однак якщо після оголошення синопсиса глядацькі пристрасті вщухли і переключилися на обговорення деталей, то у творців, навпаки, намалювалася серйозна проблема з тим, аби зняти, як ні в кого іншого. З'ясувалося, що спритні хлопці в особі дуету першопрохідців Купера-Шодсака, Ісіро Гонди, Пола Лідера, який зняв південнокорейський фільм, а також Джона Гіллерміна, Пітера Джексона та інших вміють знімати кіно. Вони швидко розібралися що до чого і за 80 із гаком років після першого «Кінг Конга» проексплуатували за максимумом всі вдалі сюжетні та візуальні ідеї, персонажів і навіть дрібнички, які могли справити потрібний ефект на глядача - від марки сигарет матросів на кораблі до зачіски героїні, якій судилося стати ідеалом для простодушної велетенської мавпи.
Судячи з усього, нових ідей у творців рімейка таки не знайшлося, і за план B, як показав перегляд, було обрано такий собі мікс із найпершого «Кінг Конга» та версії Пітера Джексона. Перший, звісно, осучаснили, залишивши зовнішній вигляд горили але її ріст збільшили до небачених досі розмірів. Із картини 2005 року взяли масштабність і епічність поєдинків Конга з іншими жителями острова, але, на жаль, не розмаїття його фауни, яким фільм Джордана Вота-Робертса поступається в рази. Романтичну лінію також значно звузили, зате додали вибухів і стрілянини. Крім того, вдалися до спроби посилити екологічний акцент на варварське ставлення людини до природи і того, які сюрпризи вона може приготувати homo sapiens у відповідь. Однак це творцям «Острова черепа» не дуже вдалося.
До слова, як і решта. Конг своїми розмірами, звичайно, вражає, але навіть у добу надсучасних технологій ніхто не відміняв необхідності вдало його зняти, а робота з камерою оператора Ларрі Фона в цьому фільмі не найкраща. Вдалих ракурсів тут небагато, а у низці моментів ми взагалі бачимо безладну метушню, де камера періодично губить горилу. Від оператора, майстерно зняв, з-поміж іншого, «Ілюзію обману», я, щиро кажучи, такого не очікував. Сусідів у Конга, як я вже сказав, замало, дивитися, за великим рахунком, не на кого, а лише мальовничих краєвидів Гаваїв, де знімали «Острів черепа», явно замало. Романтична лінія, на мій погляд, була однією з головних переваг більшості фільмів про Конга, і з її скороченням стрічка Вота-Джонсона швидше втратила, ніж здобула. Ну а стрілянина і вибухи ... З ними дещо перестаралися, їх надто багато.
Єдине сподівання залишалося на кастинг, і тут «Острів черепа» зумів частково реабілітуватися. Режисер порадував кількома нестандартними рішеннями в цьому плані. Так, у ролі Джеймса Конрада яі бачив кого завгодно, тільки не Тома Гіддлстона. На його місці я готовий був побачити Дуейна Джонсона, який не потрапив у даний проект якимось дивом, не інакше - він на сьогодні, здається, тільки у мюзиклах ще не грав. Ще приходили на пам’ять Джейсон Стейтем, Кріс Еванс, його тезка Гемсворт і ще кілька надкрутих хлопців, але тільки не Том. Він, звичайно, намагався таким стати, оскільки сценарій зобов'язував, але зумів при цьому дивним чином не розгубити ні своєї чарівності, ані притаманного тільки йому абсолютно особливого внутрішнього британського аристократизму.
Несподіваним став для мене і вибір Семюеля Л.Джексона на роль Престора Пакарда. За свою багату кінокар'єру Джексон зіграв безліч різноманітних персонажів, але тупих я з-поміж них не згадаю жодного, тому і здивувався, побачивши його в ролі недоумкувтогоо, та до того ж мовчазного солдафона. Для Семюеля, який натренувався в інтелектуальних діалогах і монологах у Тарантіно, та й не тільки, здавалося, - це взагалі смерть. Але як з'ясувалося, навіть невисокий інтелект можна зіграти з розумом і талановито, що і продемонстрував на екрані Джексон.
Поговорити, щоправда, йому таки не дали: з діалогами в «Острові черепа» взагалі напряг, тим більше з розумними - час переважно витрачається на стрілянину та бійки. Слухати в фільмі приємно лише Гіддлстона, та ще Джона Сі Райлі, який грає пілота Генка Марлоу, який до того ж бадьорить дію хорошим гумором та незаїждженими жартами.
Поява оскарівської лауреатки Брі Ларсон для мене несподіванкою не стала, дещо здивувала хіба що трактування її героїні, але її я теж запишу фільму у плюс, як і трьох вищеназваних акторів. Додамо до них масштаб у постановці поєдинків Конга, які, як не крути, вражають – з цього і набігає весь мій позитив від стрічки.
А якщо коротко, то не марнуйте часу, шановні: зняти «Кінг-Конга» краще, ніж це зробив Джон Гіллермін 1976 року, у вас все одно не вийде. Для мене - так вже точно. Гіллерміну, Бріджесу, Ленг і Гродіну я залишуся відданим повік.