Гангстер American Gangster

Картина видатного англійського режисера Рідлі Скотта (Gladiator, Blade Runner , Aliens) «Американський Гангстер» основона на реалних подіях, які відбувалися в США на початку 70х  під час війни у В’єтнамі. Я гадаю,  що прикметник «американський» - натяк на походження головного героя, він не італієць, чи ірландець, а свій американський негр! А можливо це спроба  добавити балів за рахунок патріотичного «американського бренда» на зразок ...American Beauty, American History, American Killer, American Pie...

Це розповідь про найуспішнішого в історії США «менеджера і маркетолога»  в наркоіндустріі Франка Лукаса (грає Дензел Вашингтон). Такий собі позитивний антигерой. Після смерті свого боса і вчителя відомого ньюйорського кримінального авторитета Бампі Джонсона Лукас (його шофер та персональний  охоронець) починає діяти. Сам організовує доставку і дистриб’юцію героіна від виробника з Банкока  до США, оминаючи всіх посередників оригінально транспортуючи героїн в трупах американських солдат. Тому його «продукт» -  якісніший і на пів ціни дешевший за конкурентів. Лукас каже: «Ми продаємо товар , який кращий за конкуренцію!»  Підключивши свої багаточисельних родичів, він відкриває мережу легальних бізнесів для розповсюдження і продажі наркотиків. Швидко його бренд «Blue Magic» завойовує шалений попит та турбує конкурентів.

На варті закону  ми маємо детектива Річчі Робертса ( грає Расел Кроу). Майже типовий ньюйорський коп зі всіма чоловічими вадами. Але чомусь непідкупний, страшно чесний ( знаходить і  відносить в поліцію міліон баксів -  дивує і дратує своїм вчинком усіх колег по роботі). Він знає про корупцуію в органах і тому збиває свою команду екс-копів, підпорядковану беспосередньо федеральному бюро.

Лукас тим часом швидко і комфортно збагачується, обростає шикарною нерухомістю, жінкою-місс Пуерто Ріко та звязками з впливовими людьми Нью Йорка. Наживає ворогів серед конкурентів і «публічно засвічується»  в колі боссів мафії. На нього, як бждоли на мед,  виходить спеціальний підрозділ по боротьбі з наркобізнесом в Нью Йорку на чолі з детективом Трупо (грає Джош Бролін). «Чоловік який носить в Нью Йорку шиншилову шубу за 50 тисяч баксів і ніколи не купив мені чашку кави...- тут щось не так» по-філософськи зауважує він до Лукаса. Трупо контролює ринок наркоторгівлі в місті і бере за це таксу з мафії так регулярно ,  як ходить на роботу і завжди зявляється там де бабки або наркота! Але Лукас не має намірів ділитися з «crooked cops». Тепер пробдеми пруть на нього зі всіх сторін...

Спочатку  детектив Робертс впевнений що за Лукасом стоїть більш впливова фігура. Пізніше факти та свідки вказують на протилежне. Починається масована  перевірка військових авіарейсів прибувших з В’єтнаму , Робертс виходить на центр дитриб’юції наркоти. І після рейда всі «зацікавлені» особи опиняються за гратами. Робертс, який виступає в ролі обвинувача в слідстві (молоток! – вдень ловить наркоділерів , вночі вчиться на адвоката) ,  переконує Лукаса здати всіх мафіозі та корумпованих копів. Він каже Лукасу «Чорношкірий бізнесмен як ти, символізує прогрес, прогрес який позбавить їх (італійську мафію) заробітка...». Від цього Лукас мліє і погоджується видати всіх задіяних в схемі поліцейских. В наслідок чого три чверті особового складу поліції по боротьбі з наркобізнесом  Нью Йорка потряпляє за грати. О це називається  «зачистка» поліціїї , приклад для нашого шефа МВС!

Це максимально стисло - фабула фільма. Тепер навколо фільму. Награний в стилі фільмів 70х , місцями нагадує епоху кіно «blaxploitation» на кшталт «Шафта» або класичного романтичного гангстерського тріллера з Ал Пачіно «Шлях Карліто». Діалоги якісно підібрані. В сюжеті є маса підфабул та поворотів , але все збирається в органічне ціле. Для реалізму образу камера часто рухається вручну  кінооператором. Уповільнення кадра , монтаж , саундтреки  хітів  70х ефектно і стильно передають дух  того часу. Блискуча гра Дензеля Вашингтона  та  краща , з часів Гладіатора, робота Расела  Кроу. В кінці фільму бувший наркобізнесмен та майбутній адвокат задоволено ідуть на пиво.

Накроманія та боротьба з наркотиками завжди будуть касовими темами в Голівуді. Здається тільки лінивий не знімає про це кіно. « Нам пощастило!» - кажуть сценаристи- «США було, є і буде найбільшим ринком збуду наркотиків.» Підтекстом фільму може бути реальний привід В’єтнамської війни – контроль над постачанням в США наркотиків і роль , яку  зіграла в ній американська армія. Пройде ще 5 років і американці знімуть подіний фільм але вже про опіум  з Афганістана.

В фільмі присутній расовий акцент. Поява чорношкірого героя , який незвазаючи на всі смертельні гріхи і холоднокровні вбивства , має моральни принципи, міцні родинні звязки і вкінці кінців співпрацює з поліцією, залишає за собою нейтральне або навіть позитивне ставлення до нього. Можливо це задумка режисера , як противага негативному образу чорношкірих бандитів змальваному в 70х у фільмах в стилі «blaxploitation».  Та чи інакше корупція в органах виглядає ще більшим злом ніж кримінальний світ з яким ця поліція бореться.

Однозначно в пятірці кращих фільмів 2007.

Есть что-то странное в просмотре фильма, два главных героя которого почти две трети ленты не то, чтобы не появляются в ни одной общей сцене, а вообще не подозревают о существовании друг друга. С одной стороны, можно обвинить Ридли Скотта в желании выделить одинаковое количество экранного времени обеим звездам - оно является вполне оправданным в глазах чиновников от кино, но к искусству отношения вообще-то не имеет. А с другой, в этом можно увидеть на несколько граммов более амбициозный замысел - стремление сознательно разделить две составляющие, из которых состоит распространенное в наше время понятие “американская мечта” (не зря нам о нем напоминали в рекламном ролике), а именно успех и порядочность, между двумя персонажами, у которых нет ничего общего, - кроме того, что оба они настоящие личности, которые ни единой секунды не сомневаются в своей правоте. (О важности второй составляющей свидетельствует крылатое выражение, которое пропагандируется, по крайней мере на словах, в Америке не первый век: “Преступление не приносит прибыли”.)

С одной стороны - успех, Фрэнк Лукас. Классическое воплощение “американской мечты” - достиг всего благодаря старанию, настойчивости и умению находить свежие ходы (покупать наркоту в Бангкоке и перевозить ее в гробах для того времени было настоящим ноу-хау в этой отрасли). Не раз и не два именно он будет в фильме ходячим воплощением мечты об успехе, к которой он, по классически американским понятиям, кстати, намного ближе, чем большинство звезд шоу-бизнеса или спорта, которые выбирают роскошный образ жизни. Фрэнк честно делает свое дело (продает товар лучше, чем у конкурентов, по цене, ниже, чем у конкурентов, - это по современным меркам утопия и нонсенс, но звучит красиво), он образцовый семьянин, заботится об абсолютно всех своих родных (хоть и без всяких колебаний учит братьев и кузенов уму тумаками достаточно большой степени кровавости), ходит в церковь с мамой, еженедельно относит цветы на могилу покойного покровителя и учителя жизни. Он пытается не бросаться в глаза (если бы не подаренная женой дурацкая шуба, его, по-видимому, до сих пор никто бы не заметил), и это немалая часть привлекательности образа, хотя есть и другие. В кадре он никого не предает, а убивает лишь тех, кто ему откровенно противодействует, - однако убивает без всяких колебаний и упреков совести, напоминая этим молодого Вито Корлеоне в выполнении Де Ниро. Последствия его бизнесовых дел в кадре появляются, и то будто случайно, раз или два. Нет никаких сомнений, что для воспитанного на “Бригадах” поколения именно он будет настоящим положительным героем.

С другой стороны - порядочность, Ричи Робертс. Причем порядочность эта в четко жанровых границах - к отношениям с женщинами, например, она отношение не имеет. Однако что касается честности перед законом - здесь господин Робертс настоящий образец, за что его и не любят другие представители закона. И, несмотря на это и сказанное в первом абзаце, все же понять, для чего он присутствует на экране в первой половине фильма, очень тяжело - настолько оторванной от реальности тотальной коррупции мира Фрэнка Лукаса кажется его личность. У него как персонажа настоящая цель появляется в середине картины, когда интерес к нему уже успел снизиться почти до нуля. В данной ленте Робертс намного лучше сработал бы как яркий персонаж второго плана с немногими меткими сценами: если выбросить за пределы сценария никому ненужные сцены с напарником-наркоманом, женой, разводом и дружбаном-мафиози, останется типаж почти интригующий, который для мира, в котором существуют Лукас, его коллеги и конкуренты, навсегда останется загадкой за пределами понимания. Желание приземлить воплощение честности в данном случае работает против образа и его роли в общей концепции фильма.

В последние десять минут ленты успех и порядочность наконец встречаются на экране и чуть ли не жмут друг другу руки от такого счастья. Момент, слишком переигранный актерами и прописанный в сценарии почти насильственно (мы все ныне знаем, что Фрэнк и Ричи впоследствии подружились, но это произошло не в первые десять минут и даже десять дней знакомства), но в общую концепцию он более-менее вписывается - успех и порядочность находят общий язык, идя вдвоем на определенные уступки, и наконец образуют американскую мечту для того… чтобы посадить несколько продажных копов. Приехали. Но не важно.

Трактовка двух главных образов первоклассными актерами - на должном уровне, но не содержит никаких неожиданностей. Представить Вашингтона в роли, преисполненной негативной харизмы, после “Тренировочного дня” так же нетрудно, как Кроу в амплуа воплощения добродетелей - следовательно, про “Оскары” можно забыть. Мог быть шанс разве что у Ассанте в роли мафиози, однако она слишком эпизодическая и в ней недостает характерных красок - следовательно, шансов тоже немного.

Вообще то, что этой профессионально снятой, местами умной, но ничем не выдающейся ленте предрекают “оскаровское” будущее, в известной мере развлекает. Миф “Крестного отца” все еще живет в подсознании киноманов, но гангстерских фильмов сейчас снимают настолько мало, что почти каждую более-менее масштабную работу в этом жанре задолго до премьеры зачисляют в академические номинанти. Шутка в том, что достойных внимания фильмов в США сейчас вообще снимают настолько мало, что и у крепкой, но ничем не выдающейся криминальной драмы есть неплохой шанс - об этом свидетельствуют “Отступники”. Поэтому, покачав головой и пожав плечами, пожелаем успехов “Гангстеру” - по крайней мере негативной реакции он точно не вызывает.