Фантастические твари и где они обитают Фантастичні звірі та де їх шукати (Fantastic Beasts and Where to Find Them)
- Экранизация книги «Фантастические животные и места их обитания» является первым из серии фильмов, сценарий для которых напишет Дж. К. Роулинг. Фильм не будет являться приквелом или сиквелом «Гарри Поттера», но волшебный мир будет тот же — за 70 лет до того как мальчик со шрамом покинул обычный мир и отправился в школу Волшебства и магии.
- «Фантастические звери и места их обитания» — одна из книг, написанная Дж. К. Роулинг от имени Ньюта Скамандера в дополнение серии о Гарри Поттере.
Кинематографичный мир Гарри Поттера возвращается на большие экраны! Однако самого мальчика со шрамом мы не увидим, поскольку действие фильма «Фантастические звери и где они обитают» (известен и другой вариант локализованного названия – «Фантастические звери и места их обитания») разворачивается за 70 лет до «Философского камня». Тем не менее, среди создателей всем известные Дэвид Йэтс, режиссер последних частей киносерии о Гарри Поттере, и Дж.К. Роулинг, написавшая сценарий с заделом на трилогию, поэтому создание волшебного мира оказалось в надежных руках. Главные роли достались Эдди Редмейну, Кэтрин Уотерстон, Колину Фарреллу и Эзре Миллеру.
XX век, Англия. Маг-зоолог Ньют Скамандер известен своими исследованиями, которые он не забывает записывать – это позволяет парню поддерживать связь с нужными людьми из магических Комитетов. Однако одним признанием дело не ограничивается, и однажды Ньюта отправляют в Америку, чтобы он продолжил там свои наблюдения. Эта поездка – бесценный шанс получить уникальные знания о редких видах фантастических зверей, но Скамандер и представить не мог, чем в итоге обернется его вояж в Нью-Йорк.
Какой он, волшебный мир Америки? Как отнесутся к гостю из Англии? Все эти вопросы остались в стороне сразу же, как только он оказался в Нью-Йорке, где его приезд не оставляют без внимания, а тут еще и часть зверей из его чемодана сбегает… Ньют знакомится с Порпентиной Голдстейн, Ковальски, Грэйвсом и другими, причем для многих его визит – настоящее событие. Иначе и быть не могло, ведь в Нью-Йорке живет множество волшебников, только вот далеко не все из них доброжелательны. Скамандеру и его новым друзьям придется противостоять Креденсу, но помимо него есть и другие неприятности, которые нельзя откладывать в долгий ящик, каким бы вместительным он ни был.
Магія Роулінг у декораціях Великої Депресії
Отже, це нарешті сталося! Повернення у чаклунський світ Джоан Роулінг пройшло феєрично і чарівно в усіх сенсах цього слова.
Побоювань напередодні прем’єри не бракувало. Починаючи від сюжету, який довелося писати фактично з чистого аркуша, адже написаний раніше «мамою» «Гаррі Поттера» підручник-довідник, за всіх його переваг, навряд чи міг стати повноцінною основою для сценарію художньої стрічки, а тим більше – квінтології, якою «Фантастичні звірі», сподіваюся, стануть. І закінчуючи ім’ям людини, яка вмостилася у режисерському кріслі, адже Девід Єтс як режисер поттеріани зажив вельми неоднозначної слави – мабуть, найбільше з усіх чотирьох постановників, котрі доклали до неї руку. А відтак, в разі невдачі неминуче перепало б й акторам, адже кастингові рішення – це насамперед відповідальність режисера.
Найменше переживали, ймовірно, за візуал, адже поттеріана, низка членів творчої команди якої перебралися на знімальний майданчик «Фантастичних звірів», як на мене, жодного разу не дали приводів висувати претензії до картинки та спецефектів. Хоча й тут могли бути різні думки стосовно зовнішнього «оформлення» чарівних тварин.
На щастя, жодне з цих побоювань не справдилося. Короткий пролог відразу створює небувалу за рівнем напруження інтригу, і ти уже із нетерпінням очікуєш розвитку подій. А далі ми разом із дивакуватим чарівником-натуралістом Ньютом Скамандером опиняємося у Нью-Йорку 20-х років минулого сторіччя і потрапляємо у вихор таємничих і страхітливих інцидентів, які вже добряче наполохали весь тодішній мегаполіс. Ідея перенести сюжет і час подій саме у переддень Великої Депресії в Штатах – як на мене, бездоганна. Америка вже жила у передчутті важких випробувань. В острах перед цими випробуваннями ідеально вписався і додатковий страх перед невідомим і жахливим створінням, яке тероризує Нью-Йорк. Страх, який цілком могли втілитися у радикалах, що закликають до справжнього полювання на відьом. Яскравою представницею однієї з подібних спільнот стала Мері Лу в блискучому виконанні Саманти Мортон. Ця героїня немовби уособлює загальний страх, нетерпимість й упередження стосовно того, чого не розуміє. Напевне, це дивно для країни з міцною демократією, якими вже давно були Сполучені Штати, але водночас і цілком природно за тих обставин. Яскравим доповненням тут можуть послужити і пісеньки «борців із відьмами», яких співає одна з маленьких вихованок дитячого притулку.
Скористаюсь з нагоди і відразу скажу кілька слів про решту нечаклів у стрічці. Попри їх зрозумілу другоплановість, за винятком героя Дена Фоглера (про нього – дещо згодом), свою важливу роль у «Фантастичних звірах» вони зіграли, передавши не тільки забобони і ворожість загалу стосовно незрозумілого, а й ставши чудовим тлом і ілюстрацією до тієї доби у Штатах. Одні політичні пристрасті і конфлікти варті високих оцінок, хоча фільм у це, звісно, не дуже заглиблюється. З-поміж інших мені більше запам’яталися представники родини Шоу, яких грають відповідно Джон Войт та Джош Коудері.
Без проблем установлено в стрічці і зворотній зв’язок: магічний світ Роулінг органічно вписався у добу джазу. Найбільш втмосферною тут стала сцена в барі, - для мене одна з найкращих у фільмі - де лунає джазовий мотив, під який співає гоблінка, яких, дай Бог пам’яті, вперше у світі Гаррі Поттера вивели на люди. Знайомимося ми тут і з деякими іншими цікавими створіннями, тож світ магічний і світ реальний в цьому епізоді переплітаються, ймовірно, чи не найщільніше за весь фільм. До речі, завважив одну цікаву річ стосовно того, скільки у фантастичних та фентезі-стрічках цікавої інформації та знайомств ми отримуємо саме з подібних сцен і саме у шинках, хай то буде «переобладнаний» під конкретний магічний світ бар, або заклад такого штибу десь на далекій планеті. Так було, наприклад у тій самій поттеріані, де в шинках, кав’ярнях та крамничках трапилося багацько цікавих і важливих подій, а на додачу можна згадати не менш легендарний світ «Зоряних воєн» та епізоди у шинках на Татуїні – скажімо, в «Прихованій загрозі» та «Новій надії». Справжній парад чудернацьких створінь, важливі для сюжетів знайомства, чи не так?
Втім, й інших «смачних» сцен із чарівного світу у «Фантастичних звірах доста. Магічний конгрес Америки, помешкання Тіни та її сестри та низка інших, не кажучи вже про власне фантастичних звірів. Весь світ нам ніби і знайомий за книгами про юного чарівника зі шрамом, але сповнений нових цікавих подробиць і характерних суто для Америки рис. Певна річ, у картині не оминули протистояння метрополії і колишньої колонії. Магічний конгрес порівнюється з Міністерством магії, американська школа чарів Ільверморні - з Гогвортсом, опосередковано порівнюються характери, традиції, побут представників чаклунських спільнот. Ньют Скамандер, принаймні попервах, сприймається в цьому світі з осторогою, як зайда. Відповідно, і з боку Ньюта закиди до американських колег щодо «відсталості» були лише питанням часу. Хоча особисто я тут із магом-натуралістом не в усьому погоджуся. Наприклад, ельфи-домовики у Британії завжди були в тіні, утаємниченим соціальним прошарком, з обмеженими правами та обмеженою роллю і впливом на події. Так, до певного часу і з кількома важливими винятками, але тим не менше. Натомість у Магічному конгресі домашні ельфи відкрито працюють в офісі, хазяйнують у вже згаданому барі. Тож де прогрес і де відсталість? Та й спектр діяльності гоблінів неабияк розширився. У кінопоттеріані ми бачили поза стінами Грінготсу фактично одного Грейпхука, та й й той вийшов саме звідти. У книгах ситуація дещо інша, але загальної картини кардинально не міняє. Зовсім інша річ в Америці, де приклад Гнарлока, я певен, далеко не єдиний.
Що ж, нарешті треба сказати кілька слів і про головних дійових осіб, вони всі заслуговують на це.
Едді Редмейн став чудовим вибором на роль мага-натураліста Ньюта Скамандера. Дивакуватого і часто неуважного незграбу, який пережив і ще, мабуть, переживе через це чимало прикростей, Едді зіграв переконливо, обернувши на користь свого героя навіть його недоліки. У фільмі Ньют буває абсолютно різним. Окрім дивака і незграби, в окремі моменти він наївний і беззахисний, в інші – сентиментальний, а ще в інші, навпаки, демонструє неабияку сміливість, витримку, кмітливість і винахідливість. Інакше, певно, і бути не може, коли блукаєш світом с повною валізою непередбачуваних фантастичних істот. Іронія та гумор у британського вченого теж на місці, як, звісно, і розум разом із фанатичною закоханістю та відданістю своїй справі. Та й романтика йому не чужа. Одне слово, знайомство з містером Скамандером видалося вельми цікавим. Чекаємо на продовження, адже під цією копицею волосся, думаю, приховано ще чимало несподіванок, і приятелювання з представницею клану, який згодом відрядить не одного свого представника у табір лиходіїв-смертежерів – не єдина з них. До речі, навіть якщо б це свого часу не зазначила сама Роулінг, ані хвилини не сумнівався б у тому, на якому саме факультеті у Гогвортсі вчився Скамандер. Ні в який інший гуртожиток, окрім Гафелпафу, цей наполегливий і завзятий працелюб просто не вписується.
Не меншою окрасою картини став і Якоб Ковальський у чудовому виконанні Дена Фоглера. Завдяки його майстерності Ковальськи став у цій історії, з одного боку, фігурою цікавою і непересічною, а з іншого – типовим представником доби, за якої живе. Втім, куди важливішим є те, що у всесвіті Роулінг нечакл вперше настільки наблизився до магічного світу і грав у цій історії не останню роль, адже у поттеріані магли практично не впливали на події. Шкода, якщо з персонажем Фоглера доведеться надалі попрощатися, мені він сподобався не менше, ніж Редмейн у ролі Скамандера.
Тендітна і чарівна красуня Елісон Судол у ролі Квінні справляє приголомшливе враження і кожним епізодом зі свою участю легко переконує глядача в тому, що кращої претендентки на цю роль годі було й шукати. Уявити цю франшизу без Квінні тепер ще важче, ніж без Якоба. За великим рахунком, у низці моментів Квінні є цікавішою навіть за Кетрін Вотерстон, яка зіграла її сестру Тіну, хоча для останньої роль провальною аж ніяк не назвеш. Думаю, в подальшому Кетрін спроможеться глибше розкрити свою героїню, з чим у першій частині були невеличкі проблеми, хоча й сильних сцен з участю Тіни не бракувало.
Дуже непогано зіграв і Колін Фаррелл. Після прориву у «Справжньому детективі» цей актор росте в моїх очах з фільму у фільм. Ось і з роллю Грейвза він впорався якнайкраще: його героя хочеш, а не забудеш. Харизма, міць, сила, шалені пристрасті, які він з усіх сил намагається приборкати, – все робить персонаж Фаррелла щонайменше неординарним.
Не можна не відзначити й Езру Міллера, який дуже талановито, як на свій вік, зіграв Креденція – героя теж цікавого, хай значною мірою суперечливого та неоднозначного.
Нарешті, Гріндельвальд-Депп. Ось тут суперечки точаться і точитимуться, напевно доки Джонні гратиме цю роль. За всієї моєї приязні до актора визнаю, що рішення на його користь дуже сумнівне. Треба взяти до уваги і тодішній вік лиховісного чарівника, для якого Депп, ніде правди діти, дещо застарий. Та й із молодим Гелертом Гріндельвальдом, якого у першій частині «Смертельних реліквій» зіграв Джеймі Кемпбелл Бауер, у плані зовнішності співставити Джонні дуже важко, тим більше, що до того ж творці «Фантастичних звірів» зробили Геллерта, скажімо так, дещо оригінальним. Якщо до старого Гріндельвальда, якого в тих самих «Смертельних реліквіях» зіграв Майкл Бірн, Деппа ще так-сяк прив’язати можна, то до Бауера - аж ніяк: типаж геть інший. Чому було знову не довірити роль Гріндельвальда тому ж таки Бауеру – питання риторичне. Схоже, студії закортіло додаткової уваги до проекту, а одного оскарівського лауреата в особі Редмейна виявилося замало. Достовірність при цьому посунули далеко вбік, а попереду, між іншим, ще й вибір актора на роль молодого Албуса Дамблдора. Дивлячись на Гріндельвальда-Деппа, залишається лишень здогадуватися, яким побачать творці майбутнього директора Гогвортсу. Сподіваюся, до шанувальників «Гаррі Поттера» в цьому випадку буде більше поваги.
На десерт – про звірів. Вона мали стати головним козирем, візитівкою першої частини нової франшизи і вдалися на 100%! Настільки, що про них не можна говорити інакше, як із захватом! Тварини, яких ми знали лише за назвами, а деяких не знали зовсім, дістали неперевершене наочне втілення! Ось тут творцям велика дяка і за розмаїття персонажів, і за фантазію, всі сили якої було спрямовано на їх опрацювання. Це дало відмінний результат: усіх (ну добре, майже усіх) хочеться помацати, погладити, а кого можна – і до рук узяти, настільки вони оригінальні, цікаві. Ніфлер, Наскоч-лихо, Напівлик, Птиця-громовик, Грапороги, Муртлап, Посіпачки, Оками, Місячні тільці, Різкопроривець та інші – улюбленці на всі смаки, кому хто подобається. Особисто я найбільше вподобав доброго, волохатого і сумного Напівлика. Не знаю, скільки уваги приділятимуть чарівним тваринам у наступних фільмах, але перших «Фантастичних звірів» можна неодноразово переглядати вже тільки через них самих: побачити їх на екрані вдесяте іі всоте, гадаю, буде так само цікаво і захоплююче, як і вперше, настільки багато в них було вкладено.
Впадають в око і вже до болю знайомі темні кольори, звичні і типові для Девіда Єтса, який зняв у тих самих тонах і всі свої чотири частини поттеріани. Якщо щодо останніх можливі дискусії, то у «Фантастичних звірах» ця стилістика і ця гамма, як на мене, цілком доречні і не викликають заперечень.
Джеймс Ньютон Говард написав цілком оригінальний саундтрек, водночас віддавши належне і поттеріані. Знайомі мотиви улюблених і заслуханих «до дірок» тем у кількох композиціях «Фантастичних звірів» чути вельми виразно, перш за все, на початку.
Що ж, час підбивати підсумки. Якщо коротко – суцільні позитивні враження і захват, який не зіпсували навіть сумнівний Гріндельвальд-Депп і трохи недотягнута героїня Вотерстон. Ті, хто добре знайомий із книгами про Гаррі Поттера, можуть закинути творцям ще й струдель, який - принаймні мені так здалося - у фільмі створили з нічого. А їжу з нічого, згідно із законами магії, створити неможливо: з цього приводу у «Смертельних реліквіях» (мається на увазі книга) є навіть маленький лікбез від Герміони Грейнджер.
Але, як би там не було, друга частина – відсьогодні одне з найбільших моїх кіноочікувань, нарівні з другим «Аватаром» та майбутніми «Зоряними війнами».