Доктор Стрэндж Доктор Стрендж (Doctor Strange)

Marvel выходит на новый уровень, осваивает новый мир, новую реальность. Очередную, одну из многих и потому – точно не последнюю, ибо «Доктор Стрэндж» лишь только слегка приоткрыл нам дверь. Но и увиденного в щель достаточно, чтобы понять: этот колодец идей и сюжетов (читай – будущих фильмов) глубок и неисчерпаем, а значит, экранизации комиксов на ближайшие лет десять-пятнадцать могут быть спокойны: им суждена долгая жизнь.
Хочу быть справедливым: в успехе «Доктора Стрэнджа» заслуга всей творческой команды, начиная с режиссера Скотта Дерриксона и заканчивая последним статистом в массовке. Но настаиваю, что реальность эту в фильме творили в первую очередь и в основном Бенедикт Камбербэтч и Тильда Суинтон. Своим амплуа, имиджу, характеру и стилю у Дерриксона не изменил ни тот, ни другой, но именно благодаря этому оба сыграли исключительные роли в своей карьере, которые не поставишь рядом ни с теми, что ими сыграны «до», ни с теми, что будут сыграны «после».
Камбербэтч, без преувеличения, актер уникальный за всю историю кинематографа. У его героев меняются имена, эпохи, обстоятельства, страны, города и деревни, где они обитают, политический, социальный, материальный и семейный статусы, но все они неизменно несут в себе заряд истинно камбербэтчевской иронии, самолюбования, высокого интеллекта, неподражаемого юмора с отчетливой примесью черноты и обаятельнейшего цинизма. Последнее само по себе звучит странно и даже дико, но в случае с Бенедиктом как никогда справедливо. Многие его персонажи, будь на месте всенародно любимого британца кто-нибудь другой, не дожили бы и до середины фильма - их поубивали бы за редкую стервозность и показное равнодушие ко всем, кроме себя любимого (хотя на самом деле зачастую все не так просто). У персонажей Камбербэтча, конечно, далеко не беспроблемная жизнь, на их долю часто выпадает немало испытаний, а их судьбе иногда остается только посочувствовать. Но они постоянно, из фильма в фильм, вызывают симпатию, и именно благодаря своему обаятельному цинизму – качествам, в принципе, взаимоотталкивающимся. Не стал тут исключением и «Доктор Стрэндж», где новация от Камбербэтча заключалась лишь в том, что теперь ироничной и саркастичной у актера стала магия. Стивен Стрэндж волею судьбы попадает в очень сложные, драматические обстоятельства, которые вполне могли изменить его кардинально. И во многом, безусловно, изменили, в частности, в отношении к тому, что оказалось по ту сторону реальности, которую он до поры до времени считал единственной.
Но даже здесь, открыв и пересмотрев для себя многое, Стрэндж остался передан своей иронии и полулегкому восприятии магии как отныне неотъемлемой части своей жизни. Несмотря на все «профессиональные издержки» в лице козней темных сил, обитающих в таинственных часто таящих угрозу, уголках реальностей, где неприменимы законы мира обычного. Но и юмор раз за разом приходит на помощь новообращенному доктору, чувство которого не изменяет ему даже перед лицом глобального Зла. Один из характерных эпизодов в этом плане – сцена в библиотеке Камар-Таджа с участием консервативного хранителя. Та, где звучит ну совершенно неожиданная музыка. Думаю, уже смотревшие вспомнят. Да и в принципе сюжет выстроен так четко, что герой Камбербэтча смог выдать свою порцию иронии практически каждому из тех, с кем довелось иметь дело. Что совсем не мешало ему параллельно демонстрировать свои открывающиеся одна за другой способности, силу духа, мужество, ум, находчивость и благородство.
Одновременно мы понимаем, что доктора Стрэнджа мы только начинаем открывать для себя, и его герою предстоит еще еще не раз нас порадовать и изрядно удивить. Следующим этапом станет «Тор: Рагнарёк», где предстоит лицезреть интересные дуэты Бенедикта с Крисом Хемсвортом, Томом Хиддлстоном и Марком Руффало. Но лично я гораздо с большим нетерпением буду ждать первой части «Войны бесконечности» и появления Стрэнджа в одном кадре с «гением, миллиардером, плейбоем и филантропом» Тони Старком. Будет нечто невероятное, битва Титанов! Эти двое непревзойденных циничных скептиков-интеллектуалов даже если пробудут вместе минуту, сотворят оду иронии и стебу. Впрочем, я надеюсь, что создатели новых «Мстителей…» не будут столь жестоки и подарят нам много совместных сцен с этими героями!
Осталась верна себе в «Докторе Стрэндже» и Тильда Суинтон. Если Камбербэтч хорош именно постоянством характера своих персонажей, то Тильда, наоборот, - полной непохожестью на своих прошлых и будущих героинь. Каждый раз самобытных, оригинальных и неожиданных по характеру. Ну а невероятный талант внешнего перевоплощения Суинтон давно уже стал единичным и легендарным: любая ее героиня так же не похожа на другую лицом, как и характером. Такова и ее Старейшина у Дерриксона: персонаж сложный, противоречивый, не раскрашенный под однозначно положительную мудрую наставницу, хотя этого качества у нее не отнять. Внешность подобрали беспроигрышную, голос, мимика, жесты, пластичность в движениях – все безупречно, как и загадки Старейшины, многие из которых зрителю придется разгадывать самому, потому что фильм ставит больше вопросов, чем дает ответов, и не только в отношении Старейшины.
Присутствие в картине столь разноплановых, сколь и талантливых актеров, как Камбербэтч и Суинтон, пошло ей в громадный плюс, придав неповторимый шарм.
Ожидаемо хорошо сыграл в «Докторе Стрэндже» Мадс Миккельсен, радующий меня практически каждой своей ролью, начиная с «Ганнибала», и заставляя поминать недобрым словом тех кто закрыл этот сериал до обидного рано. Фильм же Дерриксона только подтвердил, что Мадс в отличной форме и в расцвете своих творческих сил. Его Кацелиус – точно не из тех героев, которых скоро забудешь.
Пожалуй, одну из наиболее своих сильных и цельных ролей сыграл в фильме Чиветель Эджиофор: по сравнению даже с картинами, где он числился в главных («12 лет рабства», «Тайна в их глазах»). В «Докторе Стрэндже» его Мордо оттянут слегка на второй план, но смотрится поинтереснее, чем в двух вышеприведенных лентах.
О чудесной картинке сказано немало, не хочется повторяться, да и слова тут не передадут и сотой доли всего. Это надо видеть, визуал и эффекты потрясающие! Реальности и новые миры завораживают, даже темные. Да, можно найти отсылки к «Началу» и «Матрице», но чем это повредило «Доктору Стрэнджу»? Да и параллели весьма условны, у Дерриксона все достаточно свежо и оригинально. И смотреть на все это можно не один раз, снова и снова находя повод для восхищения.
Столь же завораживающа в фильме и музыка Майкла Джаккино, Практически каждая тема, каждая композиция бьет в цель.
Для меня стопроцентно один из лучших фильмов года, плюс в киновселенной Marvel у меня теперь появился новый любимец. Продолжение следует!

Нарешті ми дочекались. Нарешті ми дочекались справжньої ери магії у такому прекрасному та улюбленому Кінематографічному Всесвіті Марвел.
«Доктор Стрендж» - це 14-й фільм цього всесвіту, але перший, який розповідає про магічного героя, та впроваджує магічно-чаклунський аспект у «марвелівську» кіно-родину. І треба визнати, що впровадження пройшло досить добре.
Великого ажіотажу навколо «Стренджа» не було. Привілеї кращого кіно-коміксу 2016 року забрало собі «Протистояння», і після такого потужного та цікавого блокбастеру здивувати глядача чимось схожим іншим не можна було. Ні «Загін самогубців», ні «Апокаліпсис» не змогли закохати в себе глядача хоча б трішки, як це зробив триквел Кепа. Тому на «Стренджа» надій великих не покладалось і відчувалось це навіть в моменти піар-кампанії, котра була дещо пустою і не нав’язливою. Врешті-решт, треба визнати, що це пішло на величезну користь фільму. Справа в тому, що – заскочу на перед – «Доктора Стренджа» важко назвати ідеальною стрічкою, і тому як би на неї покладались великі надії, то вона б розчарувала споживача. А так вийшло, що кіно було просто «очікуванним» і вийшло досить класним та чудовим. Варто відразу зазначити, що екранізація коміксів про доктора Стренджа – це ризиковий експеримент, бо цей персонаж маловідомий та не надто популярний, проте саме цим завжди славилась студія Марвел – за якісне вміння ризикувати та експериментувати. Таке відбулось із крутецькими «Вартовими Галактики», про які також мало хто знав і які також не було надто популярні, проте вистрілили так, що миттю закохали в себе всю аудиторію поціновувачів стрічок даного жанру. Саме такий акцент студія зробила й на «Стренджа» і впоралась з цим вдало.
14-й фільм студії починається із розповіді про вкрай талановитого та гонорового лікаря-нейрохірурга, щл проводить надзвичайно важкі операції та буквально повертає своїх пацієнтів із того світу. За іронією долі Стівен Стрендж попадає в жахливу автокатастрофу, котра не дає йому змоги далі жити звичним життям, і він вирішує поїхати до Непалу, де, за чутками, можуть йому допомогти. І саме звідти розпочинається основне відгалуження сюжету, його головний конфлікт тощо. Сюжет хоч і простий, проте незвичний та симпатичний. Відразу можуть заспокоїтись ті, хто боїться, що не надто знайомий із цим персонажом і може не зрозуміти суті фільму. Головна ідея, всі терміни та дрібниці навколишнього середовища цього персонажа розжуються чітко та спостерігати за пригодами та відкриттями лікаря Стівена Стренджа буде цікаво. Роль цього лікаря виконує усіма улюблений серіальний Шерлок – Бенедикт Кампрепатч…Вибачте, Камбербетч. Існує жартівлива думка, що Тоні Старка створювали спеціально під Роберта Дауні молодшого, бо він просто ідеально передав цього персонажа. Тепер можна сміло казати, що Стівена Стренджа також спеціально створювали під Бенедикта. Важко уявити когось, хто краще підійшов би під цю роль. Ні Джаред Лєто, ні Хоакін Фенікс, ні Колін Фаррелл не змогли б так втілити цього персонажа, як це зробив Бенедикт. Його харизма, неординарна врода та акторська гра у поєднанні із доречними жартами, кадрами та костюмом просто виблискувала і неймовірно приголомшливо виглядала на екрані. За ним було дуже цікаво та приємно спостерігати, як і за іншими персонажами. Окрім Камбербетча, у стрічці Ви побачите не менш талановитих та відомих акторів: Рейчел МакАдамс, Тільда Свінтон, Мадс Міккельсен – це лише частина сильного касту, який представляє цей фільм. Зіграні ними персонажі були живі, яскраві та викликали у глядача емоції. Їхню поведінку, мотивацію та характери можна було розуміти та підтримувати. Звісно, в деяких образах відчувалась своєрідна клішованість, втім як же ж зараз без цього? Клішованість є всюди, але якщо вона професійно та якісно влаштована, то чому б їй не бути? Без цього зараз ніяк. Але якщо до акторського складу та їх гри зауважень майже немає – за виключенням героїні Тільди Свінтон, котра була не надто добре прописана -, то до сюжету вони є. Втім прямо сказати, що сюжет поганий абощо – не можна. Сюжетно та сценарно стрічка пророблена дуже-дуже добре, втім якогось великого захоплення все це не викликало. Так, було цікаво подивитись на таку екстравагантну задумку та історію, але не більше ніж просто «цікаво». Хочеться вірити, що це відразу було так задумано, щоб не навантажувати людей великими обсягом нового та незрозумілого матеріалу, і в майбутньому це зміниться на краще. Однак факт залишається фактом – якогось надмірного екстазу це не викликало і це перше та, мабуть, останнє, що може засмутити Вас у цій стрічці. Слава Великому Стену Лі (так, він матиме тут камео, і ви просто ЗОБОВ’ЯЗАННІ заплескати в долоньки тільки-но його побачите), цей невеличкий недолік перекриває просто нереально-крутецька, неймовірно-красива та настільки видовищна, наскільки Ви можете собі уявити, візуальна складова. Картинка «Стренджа» просто неперевершена! Люди придумали 3D тільки заради цього фільму. Із трейлерів було зрозуміло, що картинка буде насичена та цікава, втім ніхто не міг уявити, що все буде настільки вражаюче! Не пошкодуйте грошей на IMAX 3D і перегляньте «Доктора» саме в цьому форматі. Це таки щось. Звісно, із фільмом одного із кращих режисерів сучасності Крістофера Нолана «Початком» є безліч чого схожого, але це лише грає на руку. Поєдинки, краєвиди та всі інші декорації гарантовано зачарують Вас. Все це дуже вдало підтримує музичний аспект й в парі із «візуалом» створює незабутню атмосферу і змушує Вас поринути із головою у вируючі події на екрані. За останньою інформацією, бюджет стрічки становив 165 мільйонів доларів. І можна впевнено сказати, що всі гроші були витрачені креативно та із розумом. По-іншому в Марвел не буває, чи не так?
В цілому, стрічка вийшла на рівні із дилогією про Тора: простий і не надто цікавий сюжет, стандартні персонажі, які великого кохання глядача не викликають, втім рівень «Стренджа» таки вищий через технічну складову.
«Доктор Стрендж» - це хороший кіно-комікс, який міцно втримує марвелівську планку, проте навіть близько не дотягує до таких шедеврів цієї студії, як трилогія «Залізної людини» та сиквел з триквелом Кепа. Однак, своє міцне срібло заслуговує!
P.S. Не поспішайте виходити із зали, бо після титрів на Вас очікує ще дві класних сцени.