Чужая молитва Чужа молитва

Історію кримської татарки Саїді Аріфової та 88 врятованих їй єврейських дітей, автором якої стало саме життя, зіткане із трагічного та смішного, людських вад і чеснот, величі і ницості, напевно, не вигадав би і сценарист з дуже багатою фантазією. Це був дуже вдячний матеріал і майже готовий сюжет, де залишалося окреслити лише деякі напрямки та деталі. Долі дітей, яких мало не розчавили каральні машини двох імперій, і на шляху в яких встала лише тендітна, але відважна Саїде, зворушили до глибини душі.
У своєму черговому режисерському проекті Ахтем Сейтаблаєв, який вже не вперше поєднав режисуру із зіграною роллю, зробив все бездоганно. Щиро і з надривом осмисливши трагедію свого народу в «Хайтармі», він з не меншою переконливістю і щирістю показав трагедію народу єврейського. В усій її повноті, бо практично кожен персонаж «Чужої молитви» - образ збірний, в тому числі і представники єврейської громади Бахчисарая, за якими легко вгадуються тисячі, мільйони: як ті, що зуміли вціліти, так і загиблі у катівнях та концтаборах. Саме тому глибокий за змістом, повний важливих посилів фільм Сейтаблаєва, котрий, незважаючи на свою камерність і відсутність голлівудського розмаху, вражає своєю прихованою епічністю, що свідчить на користь режисера і сценариста Миколи Рибалки, які ретельно опрацювали персонажів і зуміли зачепити історією всіх зайнятих у стрічці акторів.
Головними з них стали, безумовно, діти. Робота із юними на знімальному майданчику - непросте завдання для будь-якого режисера, і навіть найавторитетнішим не завжди це вдається. З боку постановника тут важливі такт, інтуїція, чуйність, розуміння, а головне - простота і щирість, тому що діти відчувають фальш як ніхто інший. Всі ці якості знайшлися в Ахтема Сейтаблаєва і завдяки цьому з боку дітей пішла негайна віддача у вигляді тієї ж простоти, щирості, а як додатковий бонус - повна відсутність якоїсь боязкості і скутості: перед камерою дітлахи почуваються цілком вільно і грають немов самих себе. Байдужим не залишає ніхто з них, але трохи більше за інших запам'ятовуються, мабуть, Іцхак і маленька Сара.
Однак перейнялися, як я вже сказав, і дорослі. Лілія Яценко, для якої «Чужа молитва» стала фактично дебютом у повному метрі після низки успішних ролей у серіалах, зіграла, можливо, знакову роль у своїй кінокар'єрі. Її героїня приваблює передусім тим, що нам не показують ідеал, святу з німбом. Саїде - жива людина і при всьому своєму сильному характері, витримці їй не чужі слабкість і сумніви. Вибору, перед яким її поставлено, не побажаєш нікому: врятувати чужих дітей, піддавши смертельній небезпеці свою сім'ю, своїх вихованців. І особисто я навряд чи б взявся бї засуджувати Саїде, зроби вона інший вибір.
Взагалі, важкий вибір став лейтмотивом картини. Його доводиться тут робити, по суті, всім, починаючи з батька в єврейській родині і до власне дітей. Всі ці сцени, які переважно і складають сюжет «Чужої молитви», неймовірно емоційні та вражають своєю, правдивістю, душевним болем, без якого неможливо дивитися на багато з них.
Показовим у фільмі і втілення зла в особі німецького офіцера, якого чудово грає Адріан Цвікер - ще один хороший збірний образ. Режисер зовсім не вибілює цього героя, показує його вчинки в усьому їхньому цинізмі, нелюдськості та жорстокості. Проте водночас очевидне і його, режисера, бажання розібратися в персонажі, зрозуміти, якими мотивами він керується, що їм рухає. І в результаті залишає йому шанс: десь дуже глибоко, під всім наносним уважний глядач може побачити людське. Натяки на це помітні у багатьох його сценах із Саїде, а найбільш яскраво це демонструє їх останній епізод, де в герої Цвікера майже висунуто на перший план людину, може, і не злу від природи, але яка заплуталася, помилилася, схибила у виборі на корить легкого, а не правильного.. Що, втім, аж ніяк може бути виправданням для нього, і режисер теж однозначно наголошує на цьому.
Нарешті не можна не сказати і про релігійний сенс картини, винесенийу в її назву. Творці ненав'язливо підводять глядача до думки, що хоча у світі безліч релігій, головне у спілкуванні з Богом, яким ім'ям його не називай, залишається щирість і відкрите серце, прагнення творити добро і бачити його у ближньому. І байдуже, якими словами, якою мовою виголошено молитву. Тож виходить, що чужої молитви просто немає, будь-яка з них може стати своєю.
Для мене фільм Сейтаблаєва, поза сумнівом, залишиться одним з кращих в українському кіно. Упевнений, що фільм про «кіборгів» який він зараз знімає, також вийде потужним у драматичному й емоційному планах.