Аватар Avatar

«Аватар»: початок нової епохи

До написаного про «Аватар» вже додати щось важко. Але я спробую виділити те, що вважаю найважливішим. Думаю, говорити про цей фільм після прокату та нагород навіть цікавіше. Тим об'єктивнішим видається аналіз.

Безумовно, інноваційність і епохальність фільму очевидна. Саме цей фільм є початком відліку для тривимірного кіно. Саме цей фільм показав, що розвиток кіно не зупиняється, більше того, інколи цей розвиток стає стрибкоподібним.

Може хтось і не погодиться, але я вважаю, що те, що зробив Камерон і команда, є революцією, яку, для прикладу, можна порівняти з появою звукового кіно. Не здивуюся, якщо двовимірне кіно незабаром буде таким же архаїзмом, яким стало «німе» з приходом звуку в кінематограф. Зараз спеціалісти розфарбовують старі чорно-білі фільми. Ймовірно, що наші нащадки будуть перетворювати наші фільми в об’ємні, – може навіть і голографічні. Ось на такі думки наводить поява фільму «Аватар». Наукова фантастика стукає в наші двері, і ми навряд чи стримаємося, щоб не відчинити їй. Так, 3D-кіно вже увійшло – зустрічайте!

Графіка вразила наповал – особливо світ Пандори. Таке враження, що така планета справді існує і знімали фільм там. Ландшафти, рослини, тварини, персонажі та машини – як справжні. Пророблення деталей взагалі приголомшує – від текстур шкіри до динаміки руху гвинтів бойових машин. А нічна біолюмінесценція – просто неймовірна. Аборигени пророблені навмисно схожими на людей, щоб викликати симпатію. Що тут скажеш, влучний постріл режисера. Все живе та органічне: рендеринг, фізика руху, звуки, мова наві. Все й не перелічити.

Музична доріжка – вища усіляких похвал. Джеймс Хорнер постарався на славу. В деяких треках важко порахувати кількість інструментів та вгадати їх. А мелодія настільки гармонічно вплітається у сцени, що мурахи по спині бігають, як слони. Перепрошую, радше як танатори з Пандори.

Дубляж українською за якістю дуже достойний. Можна тільки втішатися з того, що в нас знайшлися професіонали, які вміють виконувати свою роботу достатньо добре. До хорошої української адаптації кінокартин ми вже встигли звикнути, тому вважаю не зайвим додати, що стабільність – ознака майстерності. І не хочу навіть слухати тих, кому не подобається українська мова в кінотеатрах.

Щодо сюжету, то, безперечно, новизною він не вирізняється. Тільки лінивий не порівнював сюжет з іншими творами, наприклад, з  «Покахонтас» або з фільмом «Dancing with Wolves». При більш детальному розгляді сюжету, помічаєш давно відомі прийоми та повороти, а також багато запозичень. Загалом, «Аватар» – це вражаюча квінтесенція багатьох науково-фантастичних та класичних творів пригодницького жанру. Але сюжет цілісний, цікавий, динамічний та «драйвовий».

Не обійшлося також без модної та актуальної нині теми захисту довкілля. У фільмі це взагалі перетворюється в екологічну доктрину. Нам, цивілізованим людям, важко зрозуміти світ Пандори, стиль життя аборигенів та зміст тамтешнього існування. Так само, як було важко зрозуміти, наприклад, американських індіанців. Ми технологічна цивілізація, мета існування якої – це здобуття різноманітних благ, які виражаються у грошах. Але фільм говорить нам, щоб ми подумали над цим, щоб дали собі відповідь, чи ж для цього ми існуємо. Очевидно, що шлях грошей – хибний. Він не приведе людство ні до самопізнання, ні до самовдосконалення. Ми не можемо навіть прибрати та утилізувати сміття, – годі й казати про якісь глобальні речі.

Парадокс, але фільм своєю появою завдячує технологічному прориву, науково-технічній революції. В той же час, сюжет фільму ніби закликає відмовитися від технологій та грошей, які є супутниками створення і прокату цього ж фільму. Людство потрапило в пастку – воно розуміє, що далі безвихідь, але не може відмовитися від спокуси ситого добробуту. Філософський конфлікт! Суспільство із запізненням розуміє наслідки своєї діяльності. Ми не встигаємо роззирнутися навколо, як навколишній світ деформується від нашого темпу. Це петля гістерезису у вимірі відставання свідомості від прогресу…

У цих словах забагато пафосу, але, якщо подивитися правді у вічі, то  ми маємо вирішувати свою долю самі. І робити це треба у найближчі кілька десятиліть. Інакше є ризик запізнитися.

Для людства (як і для мене особисто, до речі) Джейк Саллі – зрадник. Але він обрав шлях справедливості, який треба зрозуміти. Для нас він не є героєм, а, радше, вчителем. Жорстоким вчителем. І його урок ми маємо зрозуміти правильно.

Ось так пафосно вийшло… Взагалі, жанр наукової фантастики – унікальний. Він дозволяє поглянути людству на себе ззовні, оцінити своє місце у всесвіті, змоделювати поведінку людини в неймовірних обставинах. В результаті, цей жанр має колосальний вплив на розвиток людства. Творці фільму «Аватар» скористалися цими властивостями сповна. За це їм велика подяка. Але, може, «Аватар-2» – то вже зайве? Може, обмежитися повторним прокатом, так званої, режисерської версії?

Як кажуть, поживемо – побачимо. Подивимося – оцінимо…

P. S. Традиційна оцінка фільму за шкалою недоречна – глядачі у всьому світі вже все оцінили без мене. А щодо недобору «Оскарів», то конкурента «Аватара» навряд запам’ятають надовго, а якщо і запам’ятають, то й не більш як конкурента «Аватара».

Помню, как лет семь-восемь назад посмотрел американо-японскую «Последнюю фантазию» Хиронобу Сакагути. Это было круто. Нарисованные на компьютере люди в футуристической атмосфере далекого будущего выглядели вполне реально и лишь их движения выглядели слегка «мультяшными». Приблизительно в то же время человек, который заработал состояние на фильме об утонувшем корабле организовал подводное плавание по местам крушений судов времён Второй мировой войны в Микронезии. Взяв себе в компанию специалиста по подводным съемкам, наш авантюрист предложил ему поработать над новой разработкой – цифровой маневренной камерой, способной снимать в 3D. Это был лишь один из ключевых моментов воплощения мечты Джеймса Кэмерона – создания масштабного эпоса о несуществующей планете, вольнолюбивом народе и их борьбе за выживание. Уже тогда у этого казавшегося нереальным проекта появилось странное название – «Аватар».

Не смотря на то, что Джейк Салли прикован к инвалидному креслу, в душе он по-прежнему солдат. Узнав о смерти своего брата он не сомневаясь ни секунды соглашается заменить того на финальной стадии странного эксперимента на далекой планете Пандора. Здесь планируется развернуть обширную добычу чрезвычайно ценного минерала. Но планам корпораций мешает одна маленькая деталь. На планете проживает народ На'Ви, который всеми силами защищает ее от «людей с неба». Выхода из ситуации существует два: первый - банально разгромить туземцев и взять их территории силой, второй – внедриться к ним и попытаться уговорить отдать залежи минералов и отступить добровольно. Именно для этой миссии и прибывает на Пандору Джейк. Ему предстоит прожить несколько месяцев в теле аватара, которого визуально сложно отличить от местного населения, понять их стиль жизни, обычаи, ценности и, в конце концов, предложить На'Ви отступить с насиженных территорий, открыв людям возможность добывать полезные ископаемые цветущей планеты.

Завидую я Джеймсу Кэмерону. Черной завистью, честно говоря. Воплотить свою мечту, которую вынашиваешь полжизни, и при этом сделать это так, что миллионы зрителей по всему миру также получат удовольствие – это дорогого стоит. «Аватар» для меня стал одним из немногих фильмов, которые полностью оправдали все ожидания и надежды, которые я на него возлагал. Перевернет ли он киноидустрию с ног на голову, как предполагали многие фанаты? Не уверен. Но наработки, которые придумал и воплотил в жизнь Кэмерон будут жить и процветать еще много лет - это сто процентов. 3D с выходом этого фильма однозначно перешло на новый качественный уровень. В «Аватаре» оно не используется для дешевых трюков с летящими в зал предметами или плавающими перед носом зрителя рыбами. Тут технология используется по своему прямому назначению – максимально погрузить зрителя в показанный на экране мир, заставить его чувствовать то же, что чувствуют герои картины. Никакие эксперименты Роберта Земекиса («Полярный экспресс», «Беовульф», «Рождественская история») и рядом не стояли с невероятно реалистичными жителями, животными, растениями и пейзажами Пандоры. Визуально этот фильм просто совершенен.

На фоне показанных красот как-то меркнут остальные составляющие картины. Не особо придаешь значения, как играют актеры (хотя делают они это отменно), не обращаешь внимания на музыку, не вникаешь в подробности истории. Наверное, единственная претензия, которую можно предъявить к творению Кэмерона – это как раз и есть простота сюжета. Да, действительно, фильм по сути своей достаточно прост и поставлен по известным шаблонам. Есть герой, который попадает в неизвестную среду для выполнения какой-то миссии, но при этом так проникается проблемами бедного народа, что переходит на их сторону и спасает их от ужасной угрозы. Банально, не спорю. Но возникает вопрос – а какую еще историю можно было поставить с таким размахом? Не психологический же триллер снимать о трехметровых синих существах, летающих на маленьких драконах.

На выходе из зала какой-то парень спрашивал своего друга: «Ну, скажи. Скажи, что в «Аватаре» не так?», а в ответ тишина. И действительно, очень сложно найти в этом фильме какой-то провальный момент. Но другого от Кэмерона я и не ожидал. За него говорят уже классические «Терминатор», «Чужие» и «Титаник». Кстати, многое из этих фильмов при ближайшем рассмотрении можно найти и в «Аватаре». Например, Сигурни Уивер уже управляла роботом, сражаясь с инопланетной тварью, которая появилась на экране еще в далеком 1986 году.

Резюме. Не смотря на простенькую историю, этот чрезвычайно зрелищный фильм смотрится на одном дыхании. Почти три часа пролетают незаметно. «Аватар» поднял планку очень высоко, и я уверен, что еще не скоро мы увидим ленту, которая в чем-то превзойдет творение Джеймса Кэмерона. Настоятельно рекомендую, по возможности, посмотреть фильм в кинотеатре IMAX, чтобы максимально ощутить всю мощь видеоряда. Подозреваю, что те немногие зрители, которым фильм не понравился – смотрели его в неподобающем качестве. Жду продолжения, Джим. А пока - браво!