Assassin's Creed: Кредо убийцы Assassin's Creed: Кредо вбивці (Assassin's Creed)

Знайомство з черговою екранізацією комп'ютерної гри, цього разу - «Кредо вбивці», я схильний вважати швидше вдалим. Відповідно, як і знайомство з режисером Джастіном Курзелем в новому жанрі: єдиний його фільм, який до цього довелося переглянути, був екранізацією класики («Макбет» - майже шедевр!).

Якщо ж порівнювати «Кредо вбивці» з іншими кіноадаптаціями ігор, які на сьогодні у мене в списку переглянутих, то фільм Курзеля буде гіршим за перший «Сайлент-Гілл» і «Варкрафт» і десь на одному рівні з «Хітменом: Агентом 47» .

Головне і принципова, за що можна дорікнути сценаристам, так це за банальні і, на жаль, типові для екранізацій ігор слабкості сценарію. Головна і принципова з них - легкість, з якою герої просуваються до розгадки таємниць, які за визначенням мали б бути набагато складнішими для розв’язання. Однак зусилля, докладені власне до розгадки цих таємниць, абсолютно не порівняні з їхньою позначеною спочатку складністю. І в «Сайлент-Гіллі», і тим більше у «Варкрафті» з цим було набагато краще і продуманіше.

Наголошую, йдеться саме про розгадку таємниці загадкового артефакту, а не про боротьбу протиборчих орденів за те, аби ним заволодіти. Тут якраз все гаразд: поєдинки та гонитви поставлені бездоганно, як, втім, і всі трюки: один «стрибок віри» чого вартий! Ретельність у відтворенні історичних реалій XV століття в Іспанії теж варто записати картині у великий плюс. Тут, знову ж таки, досить згадати лише екіпірування ассасинів і тамплієрів, їхні продумані і ретельно опрацьовані костюми, щоб виставити художникам найвищий бал. А сценаристів можна похвалити за непогано продуману легенду власне артефакту.

Тішить і прагнення творців до максимальної реалістичності, мінімуму спецефектів, і це при тому, що екранізується гра! Хоча і там, де довелося задіяти комп'ютер, все теж виконано на дуже професійному рівні. Не помилилися автори і з локаціями, додавши дії вірогідності й атмосфери.

Акторська гра - ще одне очко у залік. Одним із найвдаліших кастингових рішень стало, безумовно, запрошення Майкла Фассбендера. За цим актором не пригадаю жодної недбалої роботи в кіно, професійний підхід до справи дозволяє йому з легкістю втілювати найрізноманітніші образи. Не став для нього винятком і Каллум Лінч - персонаж, характеру якого Майкл зумів надати, можна сказати, фірмової складності і суперечливості більшості своїх героїв. У актора менш талановитого це могло вилитися у схематичність і шаблонність, але тільки не у Фассбендера.

Компанію йому знайшли не гіршу. З Маріон Котіяр у актора вже склалася «хімія» на зйомках «Гамлета», яка дала блискучий результат і в «Кредо вбивці».

Крім Фассбендера, чудово показав себе ще один актор-авторитет, з вибором якого автори теж потрапили в «десятку», - Джеремі Айронс (Ріккін).

Судову роль, як і зазвичай, зіграв Брендан Глісон (Джозеф Лінч), якому, аби справити враження, зовсім не обов'язково бути у фільмі на першому плані. Картина Курзеля стала ще одним підтвердженням тому.

Не відстала від нього традиційно переконлива Шарлотта Ремплінг (Еллен).
Дуже сподобався і Майкл Кеннет Вільямс, який виконав роль Муси.
Загалом вся акторська команда, від Фассбендера до крайнього учасника масовки, створила цікавих персонажів, що запам'ятовуються, і котрих за всього бажання не поставиш на поруч із керованими мишкою героями комп'ютерної гри, яким фільм відмінно наростив характер і життєву історію.

Фінал цілком вписався у загальну логіку і сенс подій, витончено закругливши розповідь.

Додала картині атмосфери і музика Джеда Курзеля, якого вже раніше відзначав за хороший саундтрек до «Макбета», та й композиції Джеда до фільму жахів «Бабадук» поганими не назвеш.

Отже, фільм «Кредо вбивці», якщо оцінювати його безвідносно до гри, про відповідність якій даної стрічки, не судитиму, оскільки ніколи не грав і не збираюся, вийшов динамічною і видовищною картиною, за переглядом якої приємно провести час. Ряд перерахованих вище переваг дещо псують лише недопрацювання сценарію, в іншому разі стрічка Курзеля, думаю, легко підтяглася б до рівня «Варкрафта» і «Сайлент-Гілла».